Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

фронті, але навряд чи вийде уникнути розбіжностей між Офісом Президента і парламентом, між державою та народом щодо того, коли їм повертатися до життя в умовах конституційної демократії з регулярними виборами та свободою преси. Не знаю, як впорається із цим складним процесом переходу Зеленський, чи вистачить йому мудрості й самовладання відмовитися від надзвичайних повноважень, отриманих в умовах воєнного стану, — або ж для нього, як і для багатьох інших лідерів в історії, ця влада виявиться надто спокусливою.

Ми говорили на ці теми, і відповіді Зеленського допомогли розвіяти мої побоювання, що після війни наступним розділом в історії України може стати розділ про автократію.

Зеленський пам’ятав про присуд історії та з осторогою ставився до дифірамбів, які отримував від різних міжнародних організацій. Одного разу наприкінці першого літа війни генеральний директор Укрпошти приніс у кабінет Зеленського на четвертому поверсі макет нової поштової марки — і запропонував випустити її до Дня Незалежності. На макеті було синьо-жовте зображення обличчя президента, доблесне й величне, на задньому плані виднілася зброя. Зеленський, побачивши це, скривився й закрив теку.

— Зараз не час, — зауважив, — створювати культ особистості[332].

Скромність, звісно, ніколи не була його сильною стороною, але йому вистачало здорового глузду, щоб уникати таких актів самозвеличення. Вистачало також — і Зеленському, і його команді — поваги до роботи незалежних журналістів, щоб дозволити мені виконувати свою роботу на Банковій без жодних передумов. Коли влітку 2023 року я закінчив чернетку цієї книги, війна тривала, і ніхто не міг сказати, який вигляд матиме — якщо вона станеться — перемога України. Дехто, як-от генерал Залужний, попереджав мене, що війна насправді ніколи не закінчиться.

— Якщо знати про росіян те, що знаю з перших уст я, зрозуміло: наша перемога не буде остаточною, — казав він. — Наша перемога стане можливістю перевести подих і підготуватися до наступної війни.

Вісім років боїв на Донбасі переконали Залужного, що Росія ніколи не перестане бути загрозою, і він хотів, щоб усі українці прийняли цю реальність, підготувалися до необхідності бути постійно пильними та до нескінченного циклу конфліктів із ядерною державою-сусідкою. Збройні сили під командою Залужного вже це зрозуміли, і решта суспільства швидко їх наздоганяла, особливо після звірств, виявлених у Бучі та інших звільнених містах.

— Тепер ми бачимо, що, якщо відступимо на один кілометр, цей кілометр заллють кров’ю, — пояснював мені Залужний.

І додавав, що з таким ворогом «умирати за свою країну недостатньо, треба ще й вбивати».

Дехто називав генерала саме таким лідером, якого потребуватиме наступна Україна. І Зеленський обмірковував звільнення командувача, якого колись обрав. Однак на початку 2023 року Залужний, схоже, залагодив свої розбіжності з президентом. Погодився звільнити двох помічників, які працювали над його майбутнім політичним іміджем. Після проривів під Харковом і Херсоном і генерал, і президент зосередили увагу на широкому контрнаступі, спланованому Залужним: багатоетапній операції з метою відрізати Крим від російських ліній постачання, що тягнулися Донбасом через Маріуполь. Президент не квапив із підготовкою до цього наступу, і той розпочався у червні 2023 року. Коли влітку не вдалося досягти прориву, Зеленський і Залужний об’єдналися навколо плану перенести війну на територію ворога, атакуючи бойовими дронами Москву та інші цілі далеко від фронту. З деяких питань вони не мали згоди: наприклад, коли виходити зі смертельної пастки в Бахмуті[333]. Генерал розумів, що місто неможливо обороняти далі, хотів відвести війська на кілька тижнів раніше, ніж президент, який наполягав на продовженні боїв — переважно, щоб виснажити російські сили та відтягнути їх з інших ділянок фронту. До того ж Бахмут був для Зеленського символом рішучості, і президент переміг у суперечці щодо необхідності боронити руїни Бахмута попри жахливу ціну. Загалом Зеленський тепер брав участь у прийнятті стратегічних рішень значно активніше, ніж на початку вторгнення. Однак, як і раніше, зосереджувався на тому, що вмів робити найліпше: гуртувати підтримку, піднімати бойовий дух, утримувати Україну в центрі уваги, забезпечувати надання зброї та фінансової допомоги.

Наполегливість, яку проявляв Зеленський, не могла не дратувати його союзників, навіть найвідданіших. На саміті НАТО в липні 2023 року британський міністр оборони Бен Воллес дорікнув Зеленському:

— Люди хочуть бачити вдячність. Ми не «Амазон»[334].

Велика Британія передала Україні вже стільки машин для розмінування, що, за словами Воллеса, «здається, їх більше не лишилося». Такі зауваження не надто змінили риторику Зеленського. Зрештою, саме Воллес, а не Зеленський, відчув потребу перепросити за те, що у своїх висловлюваннях перебрав міру, — гроші ж та зброя від Заходу продовжували надходити в Україну. Попри майже рік затримок і відмов, США на другому році повномасштабної війни почали надавати Зеленському найпотрібніше, значно розширили асортимент зброї, доступної українським військам.

Офіційне оголошення про постачання американських і німецьких танків припало на сорок п’ятий день народження Зеленського — 25 січня 2023 року. Того дня дружина опублікувала для нього в соціальних мережах незвичне повідомлення.

«Мене часто запитують про те, як ти змінився за цей рік, — написала перша леді. — І я завжди відповідаю: „Не змінився. Він той самий. Той самий хлопець, якого я зустріла, коли нам було по сімнадцять“». Утім, визнала вона, це неправда. «Дещо змінилося: ти набагато менше всміхаєшся нині». Вона побажала йому більше причин для усмішки та попросила дещо натомість. «Я хочу всміхатися разом із тобою завжди. Подаруй мені цю можливість!».

Олена не вперше публічно просила чоловіка про увагу, і цього разу він, схоже, її почув. Коли війна повернула на другий рік, президент з дружиною почали частіше з’являтися разом і проявляти більше ніжності одне до одного. Трагедії часто зближували подружжя Зеленських, об’єднували у скорботі; так сталося і того страшного дня, коли вони дізналися про смерть друга. Вісімнадцятого січня 2023 року міністр внутрішніх справ Денис Монастирський загинув в аварії гелікоптера в передмісті Києва, разом із шістьма старшими помічниками та співробітниками. У день вторгнення Монастирський приїхав до Зеленського ще до світанку, він був одним із найхоробріших людей, із якими я познайомився під час роботи над книгою. Намагаючись утішити рідних Монастирського на його похороні, ані президент, ані перша леді не могли стримати сліз.

— Я хотів би, щоб ми всі сьогодні це відчули, — сказав Зеленський того вечора у відеозверненні. — Відчули, скільки світлих людей забирає воєнний час.

Через роки, коли Україна озиратиметься на жахіття цієї війни, її справжні втрати можуть опинитися в центрі уваги — за умови, що держава одного дня погодиться оприлюднити число загиблих. За вісімнадцять місяців повномасштабного вторгнення, за оцінками, загинули сотні тисяч людей, серед них