Читати книгу - "Армагед-дом"

class="p1">«…особливо серед молоді. Чи варто говорити, які єретичні та шкідливі за своєю суттю ці вигадки? Як може одна людина, хоч би яка праведна, узяти на себе гріхи багатьох поколінь? Яким чином людська жертва може бути люба Господу? Позиція офіційної Церкви тверда й однозначна: сектанти, що проповідують про так званого спасителя, суть єретики і розкольники…»

(Газета «Парафіянин», 18 травня 20-го року)

* * *

Дівчинка Саша почала бувати часто. Частіше, ніж Лідці того хотілося б.

Дівчинка Саша уявлялась Лідці порожньою скляною кулькою, на поверхні якої намальовані ліси й океани, оригінальний розум і глибокі думки. Уже перший дощик змиє красивий малюнок, уже перша подряпина чи потертість відкриє каламутну порожнечу всередині кульки; Лідці це було очевидно як двічі по два, і вона тихо страждала, спостерігаючи, як Андрій радісно купується на яскраву Сашину оболонку.

Нічого. Нічого-нічого, все з’ясується не зараз, а в перші роки нового циклу. Ось тоді це буде серйозно, до того часу або дівчинка Саша себе видасть, або Андрійко порозумнішає. Новий цикл — нове життя…

Лідка знала, які чутки ходять про неї в навколоакадемічному середовищі. Мерзенні чутки, вісімдесят відсотків яких цілковито відповідають дійсності, і тільки решта двадцять — домисли, данина моді; виконуючи домовленість із Маленьким Сіреньким Чоловічком, вона справді поводилася мерзотно. І ретельно слідкувала, щоб Андрія чутки не зачіпали; щоправда, в коробку сина не сховаєш, і часом він приходив додому похмурий і змарнілий, а часом і з синцями на обличчі, з саднами на кулаках.

Тоді вона ні про що його не розпитувала, щоб не помножувати брехню.

І він дурив її спокоєм. І потихеньку приходив до тями. «Людина на високій посаді завжди матиме багато недоброзичливців…»

А потім Лідка з подивом виявила, що під її крилом у сина давно вже утворилось якесь інше, автономне, невідоме їй життя. І навіть дівчинка Саша була до цього життя всього лише додатком.

— Ма, я сьогодні ночувати не прийду, гаразд?

— А де?..

— У Вітька. Ми до ночі футбол дивитимемось…

Він так рідко брехав їй, що вказати на брехню цього разу здавалось їй непристойним і негуманним. Ну не до Вітька йде, та дорослий же хлопець, що їй, стежити за ним?

Лідка зціпила зуби, переживаючи укол занепокоєння. Із цією Сашею він і так бачиться щодня. Що, такі сучасні звичаї? Чим там вони займатимуться цілу ніч?!

Ні, не в Саші річ. І в жодній іншій дівчині, Лідка б здогадалась. Що там у них, нічні посиденьки? Карти? Ігри?

Вона на превелику силу взяла себе в руки. І відповіла якомога недбаліше:

— А, футбол… Ну гаразд.

Спалося їй препогано. Уві сні чувся набридливий голос Саші; снилось, що в будинку прорвало каналізацію, з фарфорового унітаза хлюпоче каламутна рідина, а Лідка ненастанно збирає її ганчіркою в іржаву миску…

Син повернувся годині о десятій ранку, коли Лідка вже почала непокоїтись. Ледь поглянувши на нього, Лідка вхопилась за одвірок:

— Андрійку! Та що з тобою?

— Нічого, — він усміхнувся зовсім спокійно, світло. — Стомився.

Оце так нічка. Коли на ранок людина приходить змарніла, ніби після тижневого голодування, і бліда, як яйце.

— Ма, я посплю?

— Спи…

І тижні зо два він був самим собою, готувався до іспитів, читав якісь книжки, зустрічався з друзями; якось увечері в суботу він увійшов до Лідчиного кабінету, дуже зосереджений, дуже серйозний:

— Ма, я сьогодні на ніч не прийду, гаразд?

Лідка довго дивилася на нього, чекаючи, що він «розколеться». Але він був так само зосереджений:

— Ми з друзями до хімії готуємось разом. У Вадика вдома.

У Вадика не було телефону. Та Лідка й не опустилась би до перевірки.

— Добре, тільки… не стомлюйся так!

Усміхнувся. Кивнув.

І повернувся цього разу дуже рано, на початку сьомої, на світанку. Лідка почула шарудіння ключа в замковій щілині — і відразу випірнула з неспокійного, неглибокого сну.

Зняв у вітальні черевики. У шкарпетках пройшов на кухню; так, хлопчик здоровий. Якщо перш за все лізе в холодильник — отже, все гаразд…

Лідка накинула халат. Нечутно вийшла слідом.

Андрійко стояв перед розкритим холодильником, в одній руці в нього був шматок ковбаси, в іншій — пляшка кефіру. Він був блідий, аж синій, губи потріскались і запеклись, а на зап’ястках біліли смужки бинта; побачивши Лідку, сильно здригнувся, ніби перед ним з’явилась не мама в халаті, а щонайменше змія кобра з розчепіреним каптуром.

— Я зголоднів, — сказав, ніби виправдуючись.

Лідка дивилася на нього, її занепокоєння зростало, перетворювалось на густу впевнену тугу.

Ні про що не питаючи, вона пішла до себе в кімнату.

* * *

— Я не маю претензій до Андрійка, — сказала класний керівник, пані Лідчиних років, учителька біології.

Лідка кивнула.

Це був її ліцей, хоч він і змінився до невпізнанності, хоч і спорожнів, бо старша та середня групи вже склали випускні іспити й вирушили в доросле життя. Разом із тим атмосфера школи жваво нагадала Лідці події двадцятирічної давнини; вона навіть здригнулась, коли перед стендом із правилами внутрішнього розкладу побачила темноволосого хлопчика, що читав ці правила.

Щоправда, вже за секунду з’ясувалось, що хлопець усього-на-всього прикрашає вусами обличчя намальованої на стенді дівчинки, плакатної тихоні та відмінниці. Лідка зітхнула з полегшенням.

Біологічка сиділа в порожньому класі; професора Сотову вона зустріла тепло, але не улесливо.

— Андрійко більш-менш готовий до іспитів… Хоч, ви знаєте, молодша група завжди завершує важко. Ця розпущеність, безладність напередодні апокаліпсису… Усі ці настрої, особливо серед дівчат. Ви знаєте, у нас у ліцеї ще нічого, а в звичайних школах майже ніхто не навчається. Танці-обніманці, спиртне, наркотики… Ні, в нас із цим суворо. У нас спеціально лікар інструктований, щодня охоронець стоїть при вході. У десятому «є» двох хлопчиків зняли буквально з голки, в десятому «г» і «ж» дівчата потрапили в недобру компанію… Двох навіть виключити довелось. Та це дуже мало, як порівняти з середніми показниками по місту. Андрійко, мені здається, не схильний, він дуже серйозний хлопчик, дуже…

— Ви не помічали в ньому змін в останні кілька місяців? — якомога байдужніше спитала Лідка.

Біологічка замислилась.

Вона мала багато справ. У неї було четверо онуків, які теж закінчували школу. У неї лежав у столі наполовину готовий звіт, а під склом — не затверджені екзаменаційні білети, а вдома терпляче чекав порожній холодильник…

— Н-ну… Ви от сказали, і я подумала… Може, в останні кілька місяців він… ніби думає про щось… ніби занурений у себе… я пов’язувала це з першим коханням, юнацьким почуттям…

Лідка знову терпляче кивнула:

— Так, можливо…