Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

міри опорою, чимось, за що можна було зачепитися. Властиво, ми ніколи не говорили про речі істотні. Ми популяризували навзаєм наслідки наших експериментів не як втаємничені в те саме таємне знання, а як профани. Тепер я бачу, що потрібно було більше довіри до нашої близькості, що треба було сягати до актуальних для нас справ і гаряче їх дискутувати, так, як ми це робимо в монологах перед самими собою. Дистанція поміж нами була штучною та умовною, полягала тільки у термінології та словнику різних шкіл, далебі ідентичних під оглядом духу й інтенції.

Я хотів би, щоб наш близький контакт не припинився через Ваш виїзд, щоб ми комунікували навзаєм, часто й істотно. Можливо навіть, що такий контакт на відстані стане для нас продуктивним і вродить нам урожай маргінальної творчості. Передчуття підказує мені, що невдовзі ми ще зустрінемося і що історія нашої дружби не завершена. Вона допіру об'єктивно почнеться, адже досі ми трималися в приватних межах.

Чи Ви вважали би справою безнадійною взяти мене до себе в науку як адепта малярства? Провести зі мною, може, за допомогою Марка[176] курс малярства, очищеного від академізму? Я, натомість, поділився би з Вами моїм письменницьким досвідом.

Тепер мені здається, що я мав би Вам ще багато всього сказати, поклади речей, які нас жваво цікавлять, є невичерпними. Тепер, коли я Вас, банально кажучи, втрачаю. Напишіть мені ще, чи готові Ви відповісти з подібним запалом на мої пропозиції, чи утримуватиметься наш контакт. Аби лиш дано нам було спокійно й без несподіванок підтримувати нашу таку важливу й істотну розмову. Може, Ви мені ще щось звідси напишете. В іншому разі, очікую звідтіля[177] швидких звісток. Сердечно й палко Вас вітаю

Бруно

19.ХІ.1941

Як сумно подумати, що на Мазепи, 30, де я стільки милого пережив, уже нікого не буде, що все вже тільки легенда. Не знаю, чому я маю відчуття вини перед самим собою, наче з власної вини щось втрачав[178].

До Станіслава Іґнаци Віткевича

Станіслав Іґнаци Віткевич — (Віткаци) (1885–1939), один із найбільш різнобічних творців польської літератури та мистецтва XX століття, маляр, драматург, прозаїк, філософ, теоретик мистецтва. Автор новаторських творів, зокрема в драматургії. Був першим великим ентузіастом літературної та пластичної творчості Бруно Шульца, публічно визнавав за автором Цинамонових крамниць найвищий мистецький ранг уже тоді, коли письменника-дебютанта тільки-но зауважили у вузьких літературних колах, а формат його творчості ще не був уповні оцінений.

Віткевич наклав на себе руки 18 вересня 1939 p., дізнавшись, що Червона армія увійшла на територію Польщі. Дуже численні листи Шульца до нього згоріли під час облоги Варшави в 1939 р. Досі знайдено лише один лист у будинку митця в Закопаному. Тепер він перебуває в колекції Літературного музею у Варшаві.

Станіслав Іґнаци Віткевич

Шановний, Дорогий Пане!

Я надіслав ще у Страсний Четвер на Вашу адресу листа, рукопис, 14 гравюр і не маю досі підтвердження про отримання. Я занепокоєний і зажурений. Побоююся, чи не відштовхнув я Вас певним тоном фантастичної буфонади, в який впав у останньому листі, спровокований подібним забарвленням Ваших листів. Але, може, Ви вважаєте той тон за власний привілей, якого Ви за іншими не визнаєте. Я був би невтішним, якби Ви були уражені з цього приводу.

Моя фантазія, форма чи письменницька міна мають, так само, як і Ваша, схильність до аберації в напрямку глузування, буфонади, самоіронії. Де ж іще я міг очікувати на зрозуміння, як не саме у Вас.

Ні, мабуть, Ви не тому розгнівалися!

Дуже прошу Вас заспокоїти моє сумління звісткою, що Ви на мене не гніваєтеся, що нічого в наших стосунках не змінилося. Я був тиждень у Варшаві. Вирішив клопотати про річну відпустку[179] і провести її навпіл у Варшаві й Закопаному. Я отримав у Гьозіка і в Будинку польської книги Ваші твори й тішуся ними понад усяку міру.

Додаю вирази поваги й найсердечніше вітання

Бруно Шульц

Дрогобич, 12.1V.1934

До Рудольфа Отенбрайта

Рудольф Отенбрайт (1905–1942) — полоніст, учитель середніх шкіл. Народився у Станіславі, закінчив у 1925 р. львівську гімназію, а в 1931 р. — університет Яна Казимира у Львові, здобувши докторат із польської філології. У 1929–1931 роках учителював в українській гімназії у Львові, від 1931 р. й аж до початку війни був учителем у І державній гімназії в Ряшеві; арештований ґестапо, загинув у таборі Заксенгаузен в 1942 р. Втішався славою видатного педагога з широкими пізнаннями. Був одним із тих нечисленних, у кому Шульц вбачав своє alter ego.

Два листи Шульца до Отенбрайта знаходяться в колекції Єжи Фіцовського.

Шановний Пане!

Я чув про Вас багато доброго від п. Яніша[180] і Стренґа[181] і дозволяю собі таким шляхом запропонувати Вам ближче знайомство. Я дуже в ньому зацікавлений.

Сподіваюся, що нам вдасться організувати якусь зустріч. Але, перш ніж це трапиться, чи не забажали б Ви щось про себе написати? Чи Ви належите до прихильників листування? Мене б дуже втішило, якби Ви невдовзі написали. Гадаю, що ми матимемо багато що сказати один одному.

А тим часом додаю вирази поваги й симпатії

Бруно Шульц

Дрогобич, 25 XI 1934

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Шановний і Дорогий Пане!

Не гнівайтеся, що відписую занадто пізно і не так, як хотів би. Нехай це Вас не відштовхує. Ми ще будемо — у кращі для мене часи — листуватися, і неодмінно зустрінемося. Яніш мені казав, що Ви дуже до мене подібні внутрішньою структурою, хоча фізично цілком інші. То мене дуже цікавить і тішить. Але так якось тепер складається, що ми не зможемо побачитися на Свята, бо я виїжджаю до Варшави — на всі канікули. А може, Ви б також вибралися до Варшави, куди і Яніш їде на початку січня?! Яніш дуже тішиться з нагоди побачитися з Вами. На жаль, і він, і я маємо тут мало часу, щоб бачитися навзаєм частіше. Він вільний щойно вночі, а тоді знову я втомлений. Шкодую, що так пізно з ним познайомився. Я написав йому ще в серпні запрошення, на яке він не відреагував, і лише в листопаді прийшов до мене.

Я б дуже хотів приїхати колись до