Читати книгу - "Нам воно святе! Пісні січових стрільців"

зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 46 с.

Хор січової ватаги. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 85 с.

Як я, браття, раз сконаю. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 92 с.

Народні пісні

Бистра вода. Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Музична Україна, 1992. – 31 с.

В Січ ставай. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 71 с.

Гаразд, Горук, іще гаразд! Пісня присвячена Семенові (Сеню) Горукові (1873–1920) – уродженцю м. Снятина (тепер районний центр Івано-Франківської обл.), легендарному ватажкові січових стрільців, отаману 5 сотні легіону УСС, герою Лисонської битви (1916 р.). Під час польсько-української війни він був членом військового комітету, що готував Листопадовий зрив 1918 р. Як начальник штабу УГА С.Горук був знищений більшовиками. Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 24 с.

Гей, зі Львова до Мукачева. Гей зі Львова до Мукачева – йдеться про легіон УСС, сформований у Львові наприкінці серпня 1914 р., внаслідок евакуції австрійської армії переведений з перших днів війни на Закарпаття. Там стрільці перебували аж до січневого наступу 1915 р., прославившись як здібні розвідники.

Клич, що знає наша лава, українська є держава – факт проголошення Центральною Радою (ЦР) у м. Києві незалежної Української Народної Республіки (УНР) на підставі Четвертого Універсалу від 22 січня 1918 року. Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця виступав охоронцем ЦР.

Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 28–29 с.

Зелений дубочку. Подано за зб. Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – 383 с.

Коло млина яворина. Подано за зб. «Пісні УСС на мішаний хор». Вип. ІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк. – 14–15 с.

Ой з-за гори чорна хмара стала. Пісню, слова якої переробили в УСС, дуже любили співати усусуси, а потім й стрільці УГА завдяки «бадьорій і виразній» мелодії.

Першодрук («Тим, що впали», 1917, с. 31) та інші публікації й муз. обробки мають ідентичні тексти, за винятком рядка, де є редакційні заміни «орли степовії» на «стрільці січовії».

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 22–23 с.

Ой у полі верба. Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Музична Україна, 1992. – 35 с.

Ой чути, чути ревуть гармати. Подано за зб. Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Повіяв вітер степовий. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 85 с.

При каноні стояв. Український варіант є народним переспівом відомої чеської жартівливої пісні, написаної у 1888 році про каноніра Франца Ябурека (Kanonýr Franz Jabůrek). У ній події відбуваються під час Австрійсько-Пруської війни 1866 року. А точніше – під час битви при Садовій (при Кьоніггреці). У чеському варіанті жартівливо розповідається як хоробрий солдат Австро-Угорської армії Ябурек постійно стріляє по ворогові з гармати, не зважаючи на руки, ноги, голову, що поступово відриваються надлітаючими кулями, аж доки не летить на небо… Пісня швидко набула широкої популярності серед народів Австро-Угорщини. Також вона виконується і у «Швейку» Ярослава Гашека. Так як багато українців були солдатами Австро-Угорської армії, то під час Першої світової війни та Визвольних змагань, і після війни її вже виконували українською мовою.

Прощай, дівчино. Подано за зб. «Повік не зів’яне». Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. – 1990. – 51 с.

Розпрощався стрілець. Найпоширеніший варіант. Він є основою для інших варіантів, доповнених у повстанському середовищі, з характерною кінцівкою про партизанів.

Подано за зб. Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Синя дивізія. Подано за зб. ОУМ «Спадщанський пісенник», 2009.

Стрілець – то нині великий пан. Близький варіант («Стрілець – то велий нині пан») ще у 1916 р. вперше записав й опублікував Ю.Шкрумеляк. Він подав важливий коментар: «Повстала питома пісня в Коші, – оригінальна своїм добротним змістом. Сеї пісні певно не приймуть у полі й назвуть її „маркирантською“. Се потягне за собою нову „полеміку пісень“, овочем якої будуть нові питомі пісні в полі та в Коші» («Вістник СВУ», 1916, ч. 93–94. – 275 с.). Відзнака синя УСС, що понад вухом носить – у російському полоні січові стрільці вперше зробили на своїх шапках синьо-жовті відзнаки.

Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 109–110 с.

Там на горі, на Маківці, зацвіла калина. Зап. Н. Швед, Б. Паньків 08.05.1994 р. у с. Добрівляни Жидачівського р-ну Львівської обл. від Медвідь Михайлини, 1923 р.н. та Блажко Михайлини, 1924 р.н. (Архів ПНДЛМЕ, ГНЗ-381, арк. 14)

Там під львівським замком. Подано з розшифрування CD «Йшли селом партизани», ПТ «GroLis Records». – Тернопіль, 2002.

Там на горі, на Маківці (Хлопці підемо!) Маківка – гора на Бойківщині. Її висота над рівнем моря 958 м. Бій був з 22 квітня по 5 травня 1915 р., де січові стрільці отримали важливу перемогу над регулярною армією царської Росії.

Подано за зб. За волю України / Упорядник Євген Гіщинський. – Луцьк: Навчально-методичний центр культури Волині, 2007. – 391 с.

Оглавление Кому