Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ґяури схопили Уруза, привели його до підніжжя місця забою; Уруз говорить: «Пощадіть, ґяури, в єдинобожжі немає сумнівів! Дайте мені поговорити з цим деревом». Гучним голосом він почав говорити дереву – подивимось, хане мій, що він говорив: «Коли я назву тебе деревом, не соромся, дерево! Від тебе ворота Мекки і Медіни, дерево! від тебе патериця Мойсея, що бесідував з богом, дерево! від тебе мости на великих ріках, дерево! від тебе судна на чорних морях, дерево! від тебе сідло Дуль-дуля, (коня) царя мужів Алія, дерево! від тебе піхви і рукоять (меча) Зуль-фікар, дерево! від тебе колиска царів Хасана і Хусейна, дерево! і чоловіки і жінки бояться тебе, дерево! Коли подивлюся вгору, не видно твоєї верхівки, дерево! коли подивлюся вниз, не видно твого кореня, дерево! Мене вішають на тебе, не витерпи (цього), дерево! коли витерпиш, ти поплатишся за моє молодецтво, дерево! Ти було потрібним у нашому народі, дерево! дав би я наказ своїм чорним індійським рабам, розрубали би вони тебе на шматки, дерево!» Потім він сказав: «Жаль табунів моїх з'юрблених коней; жаль моїх товаришів, що оплакують брата; жаль мого сокола, що гойдається на моїй руці; жаль моїх швидких (ніг) і міцних (рук); жаль мені самого, що не насолодився бекством; жаль моєї душі, що не пізнала молодецтва!» Так сказавши, він гірко заплакав, терзаючи своє гаряче серце.
Тут, султане мій, прискакали Салор-Казан і чорний пастух; у пастуха була праща, з ямкою із шкури трирічного теляти, з боками із вовни трьох кіз, з ременем із вовни однієї кози; при кожному ударі він кидав камінь (вагою) в дванадцять батманів; кинутий ним камінь не (скоро) падав на землю; коли він падав на землю, він (знову) піднімався пилом, крутився, як вогнище; у тому місці, де камінь торкався землі і падав, трава не виростала; коли там залишалися на літо жирні барани і худі ягнята, вовк, приходячи (туди), не їв їх. Чорний пастух цвьохнув пращею; через страх перед пращею, султане мій, хоч був полудень, світ перед очима ґяурів покрився мороком. Казан говорить: «Чорний пастуше, я випрошу у ґяура свою матір, щоб вона не загинула під копитами коней». Нога коня кульгава, мова співця жвава; Казан гучним голосом почав говорити ґяурові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Царю Шюклі, ти забрав мої золотоверхі намети; хай дають вони тобі тінь! Ти забрав мою багату скарбницю, мої великі гроші; хай будуть вони тобі на витрати! Ти забрав Бурла-хатун і з нею сорок струнких дів; хай будуть вони тобі бранками! Ти забрав мого сина Уруза і з ним сорок джигітів; хай будуть вони твоїми рабами! Ти забрав табуни моїх швидких коней; хай служать вони тобі для їзди! Ти забрав ряди моїх червоних верблюдів; хай служать вони тобі для в'юків! Ти забрав мою стару матір; слухай, ґяуре! матір мою віддай мені, без боротьби, без битви я повернусь назад, піду, так і знай!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», після закриття браузера.