Читати книгу - "Принц Ґаллії"

сказала Марґарита; щоки її густо зашарілися.

— Вісімдесят тисяч! — вражено вигукнув Філіп. — Нівроку собі! Це ж, либонь, у три чи навіть у чотири рази перевищує річний дохід ґрафства Іверо. Як тільки він ухитрився розтринькати таку силу-силенну грошей?

— Мало як! Цей бовдур на все здатний.

Бланка скрушно похитала головою:

— Ти безсердечна, кузино. На кого ж, як не на тебе, він витратив ці гроші. На всі ті розкішні й шалено дорогі подарунки… — Вона зітхнула. — Та хіба в грошах річ?…

— Помовч, Бланко! — скипіла Марґарита. — Мені й без твоїх коментарів гидко.

— А мені гидко від твоєї черствості! — огризнулася Бланка. — І від твого самодурства. Такої запеклої еґоїстки, як ти, я ще не зустрічала. Ти любиш тільки себе, а всі інші тебе ніскілечки не обходять. Ради тебе Рікард ладен був на все, а ти… ти просто використала його, грала з ним, як з лялькою, а потім безжально викинула на смітник, щойно в тебе з’явилася нова розвага. — Тут Бланка вистрілила очима в Філіпа, і в її погляді тому привиділись ревнощі. — Тобі й на думку не спадало, що Рікард така ж людина, як ти, а може, й кращий за тебе, і його біль так само реальний, як і твій. Коли вже хтось і завинив у тому, що сталося і що мало не сталося, то це ти зі своєю жорстокістю.

— Ні, ви тільки погляньте, яка захисниця знайшлася! — глузливо промовила Марґарита. — То якого біса ти тут сидиш і плескаєш язиком? Ходи-но краще до Рікарда, допоможи Гелені втішати його і заодно простеж за нею самою — щоб вона, бува, не перестаралася в своєму завзятті.

Все йшло до того, що суперечка між принцесами закінчиться гучною сваркою. Тому Філіп, не довго думаючи, грюкнув кулаком по столу і голосно сказав:

— Ну, все, годі! Що ви як діти! —Він помовчав, даючи принцесам час заспокоїтися, і продовжив: — Я чудово розумію, в чому правдива причина вашого роздратування, і прошу вас не виміщати свій кепський настрій одна на одній. Досить сварок, переходьмо до справи.

— Ваша правда, кузене, — обізвалася Марґарита. — Поговорімо, нарешті, про Матильду.

Бланка кивнула:

— Гадаю, так буде краще. Хто з нас почне? Може ви, Філіпе?

— Мабуть, так. Передусім я хотів би висловити свій щирий жаль з приводу нічних подій…

— І тільки? — перебила його Марґарита.

— Ні, але це — передусім. Я дуже шкодую, що так сталося, і визнаю, що вчинкові пана де Шеверні немає ніякого виправдання. Проте, на моє переконання, слід урахувати деякі обставини, що певною мірою пом’якшують його вину.

— Невже такі є?

— Звісно, є. Я зовсім не збираюсь виправдовувати мого дворянина, але разом з тим наполягаю на справедливому ставленні до нього.

— А хіба він заслуговує справедливого ставлення? — не вгамовувалася Марґарита.

— Авжеж, принцесо! Навіть найзапекліший злочинець має право розраховувати на справедливий суд, — повчально мовив Філіп, крадькома погладжуючи її ногу. — Тим більше, що я не вважаю пана де Шеверні злочинцем.

— Он як! — не втримався від обуреного вигуку Монтіні. — А хто ж він тоді такий?

Філіп зміряв його крижаним поглядом.

— До вашого відома, шановний добродію, пан де Шеверні висловив готовність зустрітися з вами в поєдинку й дозволити вам без значних зусиль убити себе. Але, боюся, це не буде виходом для вашої сестри, та й вам не зробить великої честі. — Він повернувся до Бланки: — Вас можна на кілька слів, кузино? Віч-на-віч. Ви не заперечуєте, Марґарито?

Марґарита не заперечувала, а Монтіні заперечувати не наважився.

Бланка згідно кивнула і підвелася з-за стола. Вони відійшли до краю тераси й зупинилися біля високого парапету.

— Бланко, — заговорив Філіп кастильською, — скажіть по старій дружбі: ви, всі троє, вже прийшли до певного рішення?

— Так. А ви?

— Я проситиму Матильдиної руки для Ґабріеля де Шеверні.

— Ми приймемо вашу пропозицію.

Філіп зітхнув:

— От і добре.

— З вашого вигляду не скажеш, — зауважила Бланка. — Ви зітхаєте, як за небіжчиком. У чому річ, Філіпе?

— Не до душі мені цей шлюб, Бланко, ой як не до душі. З важким серцем я взявся за це сватання. Як на мене, краще б Ґабріель у в’язниці посидів, ніж одружувався з Матильдою.

— Ви теж так вважаєте?

— А ви?

— Я — так. Але Марґарита й Еть… пан де Монтіні думають інакше. Вони загорілись бажанням зробити Матильду віконтесою і не можуть, вірніше, не хочуть зрозуміти, щó це означає для самої Матильди. Вони гадають, що негайний шлюб усе виправить — а це дурниці. Нічого він не виправить. Після того, що сталося вночі, Матильда ніколи не зможе поважати пана де Шеверні. Про кохання я навіть не кажу — за цих обставин говорити про кохання, по-моєму, блюзнірство. Ну, а там, де немає ні кохання, ні поваги… Одно слово, я дуже боюся, що їхнє подружнє життя буде справжнісіньким пеклом.

Філіп пильно подивився їй в очі:

— Як я розумію, ви судите зі свого гіркого досвіду.

Бланка відвела погляд і видимо зніяковіла.

— Не будемо про це, Філіпе.

„Що ж, з біса, сталося між нею та ґрафом?“ — дивувався він.

— Гаразд, не будемо. Я цілком поділяю вашу думку, Бланко, і навіть хотів був запропонувати Матильді відступну — один з моїх особистих маєтків у Кантабрії, що дає право на баронський титул і близько шестисот скудо чистого річного прибутку.

— О! Значна відступна. Отримавши її, Матильда зможе знайти собі гідну пару, навіть якщо ця історія набуде розголосу. Я майже певна, що в світлі ваших умов Марґарита й Етьєн переглянуть своє рішення.

Філіп похмуро похитав головою:

— Зате я не перегляну.

— Як це? — розгублено перепитала Бланка. — Я вас не розумію, Філіпе.

— А тут і розуміти нічого. Я лише збирався запропонувати відступну, але не