Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

Paul Sanden. Liveness in Modern Music: Musicians, Technology, and the Perception of Performance (2013). Routledge.

Mark Gresham. «Silenced: ASO used as musical ‘prop’, audience hears recorded music at 11 Divo concert». Arts Atlanta. 14 серпня 2012.

https://www.artsatl.org/atlanta-symphony-forced-pantomime-pre-recorded-tracks-sundays-il-divo-concert/

Norman Lebrecht. «In Atlanta, the orchestra is shamed at а pantomime concert». Arts Journal. 17 серпня 2012.

Скандал з «Milli Vanilli» описується в «Liveness», а також:

Hallie Fryd. Scandalous!: 50 Shocking Events You Should Know About (So You Сan Impress Your Friends) (2012). Houghton Mifflin Harcourt.

Ian Inglis. Performance and Popular Music: History, Place and Time (2006). Ashgate Pub Со.

Корекція голосу

David Hajdu. «Imperfect Pitch». New Republic. 22 червня 2012.

https://newrepublic.com/article/104194/david-hajdu-music-imperfect-pitch

Sasha Frere-Jones. «The Gerbil’s Revenge». New Yorker. 9 червня 2008.

https://www.newyorker.com/magazine/2008/06/09/the-gerbils-revenge

Lessley Anderson. «Seduced by ‘perfect’ pitch: How AutoTune conquered рор music». The Verge. 27 лютого 2013.

https://www.theverge.com/2013/2/27/3964406/seduced-by-perfect-pitch-how-auto-tune-conquered-pop-music

Інтернет-портал Gearslutz.com:

https://gearspace.com/board/so-much-gear-so-little-time/393226-vocalists-singing-like-autotune-without-autotune.html

Hunter Stuart. «Amateur Singer Emma Robinson’s Voice Naturally Sounds Auto-Tuned». The Huffington Post. 7 липня 2013.

https://www.huffpost.com/entry/emma-robinson-voice-autotuned_n_3555690

16 листопада 2012 року, коли я майже закінчив роботу над цією книгою, в газеті «Dagbladet» з’явилася стаття про те, що під час шоу «The Voice» звук оброблявся автотюном. Чи не дивно, що до цього ефекту вдаються навіть під час конкурсів? За словами організаторів шоу, судді в залі чують необроблений звук, а телеглядачі – результат обробки автотюном. Перш ніж музика досягне вух широкої публіки, вона повинна пройти належну обробку.

Музичний критик «Dagbladet» Турґрім Ейре з властивою йому іронією зазначив, що навіть конкурс вокальних талантів не обійшовся без досягнень технології: «Багато учасників цього конкурсу – професійні співаки, і добре було б надати глядачеві можливість оцінити їх реальні вміння. Корекція звуку в цьому випадку – справжнє шахрайство»

https://www.dagbladet.no/kultur/tv-2-innrommer-sangfiksing-i-the-voice/61839514?fb_action_ids=571981286190690&fb_action_types=og.recommends&fb_source=aggregation&fo_aggregation_id=288381

Працівник фабрики

James Gaddy. «Shadow Boxer». Print Magazine. 1 червня 2008.

https://www.printmag.com/design-resources/shadow_boxer/

Дещо з цього розділу увійшло в мою статтю:

Bår Stenvik. «Fabrikkarbeideren». Листопад 2011.

Louis Menand. «Тор Of The Pops: Did Andy Warhol change everything?». New Yorker. 11 січня 2010.

«Character Sketch: The Comic That Inspired Roy Lichtenstein»

http://blog.yupnet.org/2012/06/26/character-sketch-the-comic-that-inspired-roy-lichtenstein/

Фразу Маклюена «Мистецтво – це те, що може зійти з рук» нерідко приписують Енді Ворголу – вона і справді звучить настільки в стилі Воргола, що у багатьох виникають сумніви в її авторстві.

Дивись, без рук!

Sarah Tanguy. «Big Man: А Conversation with Ron Mueck». Sculpture. Липень/серпень 2003. Vol. 22. № 6:

https://sculpturemagazine.art/the-progress-of-big-man-a-conversation-with-ron-mueck/

Craig Raine. «The Body Beautiful». The Guardian. 12 серпня 2006.

http://www.theguardian.com/artanddesign/2006/aug/12/art.edinburgh2006

Одна з безлічі книг, що розповідають про вплив технологій на музику, написана Девідом Бірном і називається «Як працює музика» (How Music Works, 2012). Він, наприклад, розповідає про те, чому на ранніх записах джазові музиканти накривали ударні ковдрами і били по них з великою обережністю, а також чому під час таких записів контрабас замінювали на туби.

Бірн також переказує фрагменти есе, написаного великим диригентом і творцем маршів Джоном Філіпом Сузою, в якому той каже, що в майбутньому всі відмовляться від живої музики на користь записів. Його страхи здійснилися, але завдяки можливостям звукозапису у нас з’явилося безліч зовсім іншої музики.

Оманливий смак

Gene Weingarten. «Pearls Before Breakfast». Washington Post. 8 квітня 2007.

За матеріал про Белла Вайнґартен отримав Пулітцерівську премію, багато в чому завдяки оригінальній ідеї. Згодом він виявив, що за 77 років до цього інший журналіст вже проводив подібний експеримент, причому з на диво схожими результатами. Тоді з ініціативи «Chicago Evening Post» на вулицю під виглядом бродячого скрипаля вийшов віртуоз Жак Гордон. Навіть репертуар його частково повторював репертуар Белла, а грав він на скрипці роботи Страдіварі, яка через багато років дісталася Беллу. Сам Белл грав на ній 11 років.

Snopes. «Bell Curved».

https://www.snopes.com/fact-check/joshua-bell-company/

Malcolm Gladwell. Blink: the power of thinking without thinking (2005). New York: Little, Brown and Со.

Samuel М. McClure, Jian Li, Damon Tomlin, Kim S. Cypert, Latane М. Montague, Р. Read Montague. «Neural Correlates of Behavioral Preference for Culturally Familiar Drinks». Neuron. Vol. 44. Issue 2. 379-387. 14 жовтня 2004.

Ще трохи про смак, природності і неприродності:

У статті, опублікованій в журналі «The New Yorker» у листопаді 2009 року, журналіст Раффі Хачадурян докладно пояснює, що на молекулярному рівні синтетичний ванілін і ванільні боби нічим не відрізняються один від одного, проте залежно від способу виробництва на упаковці вказують, що продукт «штучний» або «натуральний».

Роберт Л. Вольке, автор книги «Про що Айнштайн розповів своєму кухареві: Кухонна наука» (What Einstein Told His Cook: Kitchen Science), описує експеримент, проведений виданням «Cooks Illustrated». Під час випробувань наосліп більшість учасників віддало перевагу штучному ваніліну, а коли учасникам заздалегідь повідомляли про те, який з продуктів штучний, результати виявилися протилежними.

Вину присвячена цікава стаття Деніела Цвердлінґа, в якій він розповідає, наскільки посуд впливає на наше сприйняття і смак напою. Наукові дослідження показали, що при випробуваннях наосліп середньостатистичні споживачі не відчувають різниці між вином у звичайних і спеціальних винних келихах.

Daniel Zwerdling. «Shattered myths». Gourmet Magazine. Серпень 2004.

http://www.gourmet.com.s3-website-us-east-1.amazonaws.com/magazine/2000s/2004/08/shattered_myths.html

Ненадійний оригінал

Mari Lending, Karin Gundersen. Kopi & original: Inversjoner i opprinnelsestenkningens historie (2011). Spartacus.

DonDeLillo. White Noise (1985).

Walter Benjamin. The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction (1935).

Цитата з Бенфілда наведена у книзі Ендрю Поттера.

Те саме відчуття

Відповідно до проведеного в 2009 році дослідження, запах старих книг, який ми відчуваємо, є результатом впливу на органи нюху сотні нестабільних сполук органічних речовин, що виділяються папером. Керівник дослідницької групи Матья Стрліч описав цей запах так:

«Цей трав’яний запах з кислуватим присмаком і нотками ванілі поверх відчуття затхлості в основі, цей неповторний запах є такою ж частиною книги, як і її зміст».

Matija Strlic, Jacob Thomas, Tanja Trafela, Linda Csefalvayova, Irena Kralj Cigic, Jana Kolar, Мау Cassar. «Material Degradomics: On the Smell of Old Books». Anal. Chem. 2009. 81 (20). Рр. 8617-8622.

Про будинок Ваґенбаха я дізнався з книги Ендрю Поттера. Марта Бейлі описує власні враження на своїй інтернет-сторінці:

«An Encounter with Joseph Wagenbach»

https://marthabaillie.ca/?page_id=205

Claire de Wangen. «Legemesarkivene – en museal forstyrrelse». Kulturhistorisk museum, осінь 2011 року.

Nicolas Bourriaud. Relasjonell estetikk (2007). Рах forlag.

Lyn Gardner. «How intimate theatre won our hearts». The Guardian. 11 серпня 2009.

https://www.theguardian.com/culture/2009/aug/11/intimate-theatre-edinburgh

Театр одного актора і одного глядача – не єдина форма мистецтва, яка, незважаючи на удавання, грає на наших почуттях. Абсолютно те саме стосується й мильних опер і романів. Однак їх особливість – це ефект ніби-справжності.

Побувавши на