Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

Вона рвучко смикнула манжети, немов повернулася до тями. — Усі мої коханці розпитували про шрами. І для кожного я вигадувала нову історію.

Ніколаї виявив, що йому не хочеться думати про Зоїних коханців.

— А чим я заслужив почути правду?

— Тим, що запропонував мені керувати країною і стоїш на порозі смерті.

— Королю важливо дотримуватися високих стандартів, Назяленскі.

Зоя кивнула підборіддям на запечатаний указ, що досі лежав на підлозі.

— Ти ще можеш його спалити.

Ніколаї подумав про її гладеньку спину, спотворену грубими шрамами. Про її вперто задерте підборіддя. Уявив, як вона зіщулилася на снігу, ризикуючи своїм становищем в очах обожнюваного наставника, ризикуючи власним життям, щоб урятувати тих тигренят.

— Що ближче я з тобою знайомлюся, — зізнався він, — то більше переконуюся, що ти саме та, хто потрібен Равці.

Цієї миті йому захотілося, щоб усе було інакше. Аби завтра йому вдалося вижити. Аби він міг керуватися серцем, а не почуттям обов’язку.

Зою важко було назвати доброю, і з нею було нелегко.

Але вона вже була королевою.

28

Ніна

Ніні ще ніколи не доводилося бувати на такій тривалій дивній вечері. В одному з найгарніших приміщень каплиці стіл накрили особисто для Брума, його доньки та її нової вчительки іноземної мови. Їжа була помітно кращою за скромні монастирські харчі: печеного окуня подали з мідіями, голубці — зі сметаною, а ще на столі були копчений вугор, мариновані грибочки й тушкований порей. Ніна сховала до кишені спідниці два крихітних перепелиних яєчка, про той випадок, якщо Трассел полюбляє делікатеси, і замислилася, чи не пригостять її на десерт присипаним цукровою пудрою мигдальним печивом. А що, можна бути завзятою шпигункою й однаково полюбляти солоденьке!

Брум того ж вечора порозпитував Адріка з Леоні, і, вочевидь, їхні відповіді його вдовольнили. Ніна очікувала, що тепер, після допиту командира дрюскелле, хлопець відмовиться втілювати в життя її план, однак він її здивував.

— Я завжди знав, що помру молодим, — традиційно похмуро процідив він. — То чому б не зробити цього, надававши добрячих копняків убивці?

Цього вечора вона була Ніною Зенік, що сиділа навпроти свого найзапеклішого ворога — колишнього Матаясового наставника й диригента кількох найжахливіших злочинів проти людства. Та водночас вона була Мілою Яндерсдат, бідною дівчиною, запрошеною на вечерю зі значно шляхетнішими за себе людьми, від якої не приховалися страждання подруги.

А її подругою була Ханна. Зенік думала про те, як Ханна потайки вислизала з монастиря, щоб допомогти народитися небажаній дитині. Про те, як вона обіймала за шию коня, скачучи верхи полями, як стояла в класній кімнаті, здійнявши руки в бойовій стійці й розпашівшись від завзяття. Вона була народжена воїном. І володіла якоюсь несамовитою великодушністю, що могла забуяти магічним цвітом, якщо їй дозволять розквітнути. Це могло відбутися в Равці. Проте аж ніяк не могло за цим столом.

Брум засипав доньку нескінченними запитаннями про її уроки етикету й плани на наступний рік.

— Ми з твоєю матір’ю сумуємо за тобою, Ханно. Ти вже давно поїхала з Дієрнгольма.

— Я теж за вами сумую, татку.

— Переконаний, якщо ти відмовишся від своїх негідних ідей і докладеш трохи зусиль, тебе знову радо вітатимуть при дворі. Уяви лишень, як чудово буде, коли ми знову зберемося разом.

— Так, татку.

— Мені не подобається думка про те, що ти залишишся тут, а надто через те, що маленькі містечка неабияк піддаються іноземному впливу. Берегиня розповіла мені, що якусь послушницю застукали з іконою язичницького Святого під подушкою. А твоє місце в Льодовому Дворі.

— Так, татку.

Від Ханниних спроб завести бесіду про навчання, Брум відмахувався.

— Ти завжди була розумною, Ханно. Але це не допоможе тобі знайти впливового чоловіка.

— Невже чоловікові не хочеться знайти дружину, з якою він зміг би обговорювати політику й державні справи?

Брум зітхнув.

— Чоловікові, котрий цілий день вирішував державні справи, не захочеться базікати про таке з дружиною. Йому захочеться, щоб його приголубили, розважили, нагадали про шляхетніші речі — про те, за що ми так важко боремося.

Ніну мало не знудило. Вона засумнівалася, що втримає в шлунку розкішну вечерю. Коли суперечка між Ханною та її батьком стала запеклішою, дівчина стримано перепросила і вийшла. Брум залишиться на фабриці, тож їхній план доведеться відкласти до його від’їзду завтра вранці.

Ніна навідалася до вбиральні, а тоді перевірила кишені Брумового пальта, яке він охайно повісив на стілець у вітальні. Там вона знайшла листа, у якомусь хтось розпинався про «малого Ланцова» і когось на ім’я Вадік Демідов. Вона щосили намагалася зберегти всю інформацію в пам’яті, та не могла дозволити собі надовго залишати стіл.

Задувши свічку, Зенік вислизнула з вітальні. Ярл Брум стояв у тьмяно освітленому коридорі.

— Ой! — зойкнула Ніна, торкнувшись тремкою рукою вирізу сукні. — Ви мене налякали.

— Ви загубилися дорогою із вбиральні?

— Ні, сер, — озвалася вона, дещо захеканим голосом. — Я побачила, що свічки вже догорають, і зупинилася, щоб задмухнути їх.

— А хіба це не завдання прислуги, Енке Яндерсдат?

— Прошу, називайте мене Мілою.

Брум витріщився на неї у півмороку.

— Це було б не зовсім пристойно.

Як ці фієрданці панькаються зі своєю пристойністю! Однак Ніна вже підозрювала, що вони з такою любов’ю вигадують свої правила, аби мати що порушувати.

— Пробачте, — перепросила вона, присідаючи в занадто поштивому реверансі. — Я не хотіла вас образити. Боюся, вам не до душі мої сільські манери.

Брум підчепив пальцем її підборіддя, але цього разу поводився ніжніше, змушуючи її виструнчитися й підвести погляд.

— Анітрохи. Вони здаються мені ковтком свіжого повітря. Згодом ви навчитеся, як поводитися в товаристві поважніших за вас людей.

Ніна потупила очі.

— Якщо мені пощастить серед них опинитися.

Командир уважно розглядав її.

— Завтра вранці я поїду, проте я часто навідуюся до Ґефвалле, щоб переконатися, що на збройній фабриці все працює як слід. — «І оцінити свої експерименти», — подумала Ніна, закипаючи від люті. — Із нетерпінням чекаю на Ханнин прогрес у вивченні мови.

— Я не працюю в монастирі постійно, — пролопотіла Ніна, заламуючи руки. — Не знаю, як довго Берегиня терпітиме мою присутність.

Брум накрив її долоню своєю, і дівчина заклякла.

— Така знервована крихітка. У Берегині завжди знайдеться для вас місце, якщо я так вирішу.

Ніна подивилася на чоловіка з усією побожністю, яку їй вдалося зобразити, і міцно стиснула його руку.

— Дякую, сер, — палко озвалася вона, — дякую.

Приєднавшись до Ханни у вітальні, вони попрощалися.

Щойно батько пішов, Ханна з полегшенням сповзла по стіні.

— Дякувати Джелові, це закінчилося. Ти роздобула те, що хотіла?

Ніна показала їй шматочок теплого свічкового воску, який притиснула до Брумового персня, створивши досконалий відбиток печатки.

— Роздобула. Решта залежить