Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

я дібрав, що й до чого, і мені сподобався ваш гострий розум! Що ж, юній дівчині личить дотепність, от тільки якби вона була без перцю. Гм, а скажіть, оцей Слідопит, правда ж, великий дивак?

— Про нього треба говорити або тільки правду, або взагалі нічого. Слідопит — мій друг, мій вірний друг, містере М’юре, і ніхто не посміє гудити його в моїй присутності.

— Я не хочу сказати нічого поганого про нього, запевняю вас, Мейбл, але мені здається, про нього й доброго теж нічого не скажеш.

— Принаймні він найкращий стрілець із рушниці,— усміхаючись, промовила Мейбл,— і цього ви аж ніяк не зможете заперечити.

— Хай вій собі буде сто разів найкращим стрільцем, але ж він неписьменний, як могаук.

— Він, може, не розуміє латини, зате він знає мову ірокезів краще, ніж будь-хто, а ця мова значно потрібніше в цих краях за латину.

— Якби навіть самому Ланді спало па думку запитати в мене, чим я більше захоплююся — вашою вродою, чи вашою дотепністю, чарівна й ущиплива Мейбл, боюся, що я не знав би, що йому на це відповісти. Я в такому захваті і від першої, і від другої, що мені то хочеться віддати пальму першості вашій вроді, то вашій дотепності. Ах, моя небіжчиця місіс М’юр була так схожа в цьому відношенні на вас!

— Ви маєте на увазі свою останню місіс М’юр, сер? — запитала Мейбл, з удаваною наївністю глянувши на свого співрозмовника.

— Гм, гм! Це вже вам щось Слідопит, певне, наплів на мене. Тепер мені більш ніж зрозуміло, Мейбл, що це він, чудій, намолов вам, буцімто я був не один раз одружений.

— У такому разі, сер, він просто-напросто марнував би час: адже всім і так відомо, що ви, на своє безголів’я, вже мали чотири дружини.

— Три, тільки три! Не будь я Девід М’юр, якщо більше. А четверта — це явний наклеп, повірте, дорога Мейбл... Вона, власне, у мене ще тільки in petto, як то кажуть у Римі, тобто, мовою закоханих,— у серці, моя люба!

— Ну, слава богу, що хоч не я ця четверта in petto, чи як воно там, бо мені аж ніяк не хотілося б потрапити людям на язик.

— О, хай вас це не лякає, чарівна Мейбл, бо досить вам тільки дати слово згоди, як усі три ваші попередниці будуть умить забуті, а ваша рідкісна врода й ваш розум умить вознесуть вас до становища першої. Тож не бійтеся: ви у мене ніде і ні в чому не будете четвертою.

— Хоч які б там у вас далі були запевнення, містере М’юре,— відказала, посміхаючись йому в обличчя, Мейбл,— а вже одним цим запевненням ви мене більш ніж утішили. Та я вам скажу ось що: я радніше погоджуся бути четверторядною у красі, ніж бути чиєюсь четвертою дружиною.

По цих словах вона пурхнула, залишивши квартирмейстера самого вдовольнитися піднесеним йому облизнем. Мейбл змушена була так відверто вдатися до чисто жіночих засобів відсічі почасти тому, що цей залицяльник давно вже надокучив їй своєю настирливістю, а почасти й тому, що він дозволяв собі такі образливі випади проти Джаспера та Слідопита. Жвава й рішуча вдачею, дівчина разом з тим ніколи не бувала зухвалою, але за цих обставин вона вирішила діяти різкіше, ніж звичайно. Тепер, утікши від небажаного співрозмовника, вона думала, що, нарешті, позбулася М’юрових залицянь, які їй не те що не подобалися, а були навіть бридкі. Та не з тих був Девід М’юр: звикнувши одержувати гарбуза від жінок і маючи неабиякий запас нахабства, він навіть не думав упадати в розпач, і коли Мейбл побігла від нього, він тільки погрозливо чи самовдоволено закивав їй навздогін. З цього зловісного кивання можна було тільки здогадуватися, що квартирмейстер замислив щось недобре. Поки він отак варився в душі, до нього непомітно наблизився Слідопит.

— Не доженете вже, ніколи не доженете, квартирмейстере! — промовив він, заливаючись своїм безгучним сміхом.— Вона молода й моторна, і наздогнати її може тільки прудконогий. До речі, подейкують, ніби, ви до неї залицяєтеся, якщо не здобули вже прихильності.

— А я те саме чув про вас, чоловіче, хоча такі зальоти з вашого боку настільки зухвалі, що якось аж не віриться.

— Боюся, що ви чули правду — так, так, саме правду. Як подумаю собі, хто я і що я, і як мало знаю, та в яких суворих і грубих умовах мені доводилося жити, так і відпадає всяка охота зазіхати на таку вчену, таку лагідну, таку веселу й ніжну дівчину...

— Ви забули ще додати — вродливу, — грубо обірвав його М’юр.

— Так, і вродливу теж,— м’яко й покірно погодився провідник.— Перераховуючи її чесноти, я, мабуть, чи не найперше мав сказати 'саме гарнесенька, тому що й молоденька лань, коли ще тільки навчається стрибати, і то не звеселяє так око мисливця, як звеселяє Мейбл погляд моїх очей. Отож я й боюся, що всі мої помисли про неї — марні й нездійсненні.

— Ну, якщо вже ви сам, друже мій, із своєї природженої скромності так вирішили, то я, як ваш давній приятель і бойовий соратник, вважаю своїм обов’язком сказати...

— Квартирмейстере, — перепинив провідник, змірявши його поглядом з ніг до голови,— ми з вами тільки спали разом за мурами тих самих фортів, але щось майже не пригадується, щоб ми бували разом у лісах і в битвах з ворогом.

— Яка різниця, де ти перебуваєш під час військових операцій,— у форту, чи на передовій: головне, аби ти вважався їх учасником, Слідопите; до того ж, моя служба, хоч і всупереч моїм нахилам (самі здорові це добре знаєте, бо у вашій душі теж кипить вояцький запал), змушує мене триматися біля складів з провіантом та амуніцією. Коли б ви тільки чули, що на вас тут казала Мейбл, ви б цієї ж миті раз і назавжди з голови викинули це зухвале й непіддатливе дівчисько.

Провідник допитливо глянув на квартирмейстера, бо його не могло не зацікавити, що саме думала про нього Мейбл, проте він був від природи надто делікатний і не осмілювався розпитувати М’юра про це. Той же, побачивши, що Слідопитова витримка й гордість взяли гору над його цікавістю, анітрохи не розгубився, добре знаючи, яку щиросерду й просту людину має перед собою, і поклав собі за мету використати Слідопитову