Читати книгу - "Фірма"

з Моролто?

— Все просто. Секретаркам, працівникам, клеркам ні про що не відомо, вони зайняті легальними клієнтами. А партнери й старші співробітники сидять у великих кабінетах і вигадують все екзотичніші способи для відмивання грошей. А чорну роботу виконує підвальна команда. Все чудово продумано.

— Отже, в них багато легальних клієнтів?

— Сотні. Вони талановиті юристи, мають прекрасну клієнтуру. Це чудове прикриття.

— Тож ти мене запевняєш, Мак-Діре, в тому, що маєш достатньо документів для того, щоб підготувати обвинувачення й ордер на обшук? І вони в твоєму розпорядженні?

— Саме це я й сказав.

— У нашій країні?

— Так, Таррансе, документи в нашій країні. Вони, власне, дуже звідси близько.

Тарранс вже не міг встояти на місці. Переминався з однієї ноги на другу, хрускотів пальцями і дихав швидше.

— Що ти ще можеш дістати на Фронт-стріт?

— Нічого. Це занадто небезпечно. Вони поміняли всі замки, це мене непокоїть. От чому це вони поміняли замки на третьому й на четвертому поверхах, а на першому й на другому — ні? Два тижні тому на четвертому поверсі я робив деякі копії, гадаю, ідея була кепська. В мене лихе передчуття. Більше ніяких записів із Фронт-стріт.

— А жінка?

— Тепер і вона не має доступу.

Тарранс вже похитувався і кусав нігті. Досі витріщався у вікно.

— Мені потрібні документи, Мак-Діре. Потрібні чимскоріше. Скажімо, завтра.

— А коли Рей документи отримає?

— Сьогодні понеділок. Я думаю, все готове вже на завтрашню ніч. Ти не повіриш, якими словами кляв мене Войлес. Йому довелося задіяти усі свої зв’язки. Думаєш, неправда? Він двом сенаторам від Теннессі дзвонив, і вони самі вилетіли до Нешвіла, щоб зустрітися з губернатором. Чого я тільки не наслухався, Мітче, і все це через твого брата.

— Він це високо цінує.

— А що він робитиме, коли буде на волі?

— Я про це потурбуюся. Ви тільки витягніть його.

— Гарантій не буде. Якщо з ним щось станеться, це буде не наша провина.

Мітч підвівся й поглянув на годинник.

— Я маю бігти. Впевнений, що там на вулиці мене вже чекають.

— Коли ми знову побачимося?

— Вона вам зателефонує. Просто роби те, що вона скаже.

— Мітчу, облиш це! Не треба знову починати всю процедуру! Вона може зі мною про все говорити по телефону. Присягаюся! Наші лінії чисті. Будь ласка, не починай.

— Як твою маму звати, Таррансе?

— Що? Доріс.

— Доріс?

— Так. Доріс.

— Світ тісний. Не можна використовувати Доріс. Кого ти запрошував на вечірку випускників?

— Е-е-е, здається, я й не ходив на неї.

— Мене це не дивує. А як звали твою першу кохану, звісно, якщо вона в тебе була?

— Мері Еліс Бреннер. Гаряченька штучка, сама до мене чіплялася.

— Аякже! Отже, мою помічницю звати Мері Еліс. Наступного разу, коли телефонуватиме Мері Еліс, роби так, як вона скаже. Добре?

— Я не можу чекати.

— Зроби мені ласку, Таррансе. Я вважаю, що Толлар прикидається і побоююся, що його фальшивий серцевий напад якось пов’язаний зі мною. Нехай ваші люди повинюхують тут, чи справді в нього був серцевий напад.

— Звісно. Нічого нам більше робити.

33

У вівторок вже зранку вся фірма гуділа від співчутливих розмов про Ейвері Толлара. Стан його непоганий. Проходить обстеження. Немає важких порушень. Занадто багато працює. У всьому винен стрес. Кеппс у всьому винен. Це через розлучення. Потрібен лікарняний.

Ніна принесла стосик листів на підпис.

— Містер Ламберт хоче з вами зустрітися, звісно, якщо ви не надто зайняті. Щойно подзвонив.

— Гаразд. Я повинен о десятій зустрітися з Френком Малголландом. Ви про це знаєте?

— Звісно, я про це знаю. Я ж секретарка. Я знаю все. Зустріч у вашому чи його офісі?

Мітч зазирнув до записника, неначе шукаючи запис. Офіс Малголланда в будівлі «Коттон Ексчейндж».

— В його, — мовив він, спохмурнівши.

— Минулого разу ваша зустріч була теж у нього, чи не так? Вас що, не вчили премудростей у юридичній школі? Ніколи, повторюю, ніколи двічі поспіль не зустрічайтеся на території суперника. Це нижче гідності; це доводить вашу слабкість.

— Тепер ви мені цього ніколи не пробачите.

— Ага, почекайте, я всім дівчатам розповім. А вони впевнені, що ви крутий мачо. А коли скажу, що ви слинько, то будуть всі шоковані.

— Їх треба шокувати довгою лозиною.

— Як здоров’я у матері Еббі?

— Вже набагато краще. Я на вихідні поїду їх навідати.

Ніна взяла дві папки й нагадала:

— Ламберт чекає.

Олівер Ламберт вказав Мітчеві на тверду канапу й запропонував кави. Сам сидів ідеально прямо в кріслі на коліщатах, з чашкою кави в руках, як той англійський аристократ.

— Мене турбує Ейвері, — сказав.

— Я вчора ввечері був у нього, — мовив Мітч. — Лікарі наполягають, щоб він брав лікарняний на два місяці.

— Так, тому ти зараз тут. Я хочу, щоб наступні два місяці ти попрацював із Віктором Мілліганом. Йому передадуть більшість папок Ейвері, так що робота буде тобі знайомою.

— Добре. Ми з ним добрі приятелі.

— Ти багато чому у нього навчишся. У податках він просто геній. І читає по дві книжки на день.

«Круто, — подумав Мітч. — У в’язниці й десять в день вийде».

— Так, він розумник. Вже раз чи два мене виручив.

— Добре. Думаю, ви спрацюєтеся. Постарайся з ним сьогодні зранку поговорити. І ще. Ейвері не встиг закінчити деякі справи на Кайманах. Ти ж знаєш, що він там часто зустрічається з банкірами. Точніше, він завтра мав туди летіти на пару днів. А сьогодні сказав, що тобі і рахунки знайомі, і банкірів знаєш, тож маєш сам це зробити.

«Лір», мільйон, бунгало, комірчина, документи. В голові Мітча промайнули тисячі думок. Щось не так.

— На Каймани? Завтра?

— Так, і це терміново. Троє його клієнтів просто вимагають звіти по своїх рахунках, і ще там щось. Я спершу хотів послати Міллігана, та він мусить вже вранці бути в Денвері. А Ейвері казав, що ти впораєшся.

— Авжеж, я впораюся.

— Добре. Полетите «Ліром». Завтра в полудень вилетиш, а тоді комерційним рейсом у п’ятницю ввечері повернешся. Проблем не буде?

Так, проблем вистачає. Рей вибиратиметься з в’язниці. Тарранс вимагає секретні матеріали. Ще півмільйона треба забрати. А