Читати книгу - "Що впало, те пропало"

вас звати? Мені здається, я маю право знати ваше ім’я.

Червоні Губи знизує плечима, ніби йому вже все одно.

— Морріс Белламі.

— Киньте пістолет, містере Белламі. Штовхніть ногою під піч. Як тільки ви це зробите, я закрию запальничку. Я розв’яжу сестру, і ми підемо. Вам вистачить часу забрати записники і сховатися. Усе, що я хочу, це відвести Тіну додому й викликати допомогу мамі.

— І я повинен тобі довіряти? — усміхається Червоні Губи.

Пітер опускає запальничку нижче.

— Або ви повірите мені, або побачите, як горять записники. Вирішуйте скоріше. Я не знаю, коли тато востаннє заповнював цю штуку.

Краєм ока Піт щось помічає. Якийсь рух на сходах. Подивитися туди він не наважується. Якщо він це зробить, туди подивиться й Червоні Губи. «А він уже майже у мене на гачку», — думає Піт.

Схоже, так і є. Рука з пістолетом повільно опускається. На мить на обличчі Червоних Губ чітко проступає його вік. Він навіть здається зовсім немічним. Але потім він піднімає пістолет і знову направляє його на Тіну.

— Я не вб’ю її. — Він каже тоном генерала, який щойно прийняв доленосне стратегічне рішення. — Для початку. Я лише прострелю їй одну ногу. Щоб ти почув, як вона кричить. Якщо ти запалиш записники після цього, я прострелю їй другу ногу. Потім вистрелю в живіт. Вона помре, але в неї буде повно часу, щоб зненавидіти тебе, якщо вона ще те…

Ліворуч від Морріса лунає подвійний ляпанець. Це туфлі Піта впали поруч зі сходами. Наступної секунди Морріс, палець якого лежить на спусковому гачку, розвертається і стріляє в тому напрямку. Пістолет у нього невеликий, але в замкнутому просторі підвалу постріл звучить оглушливо. Піт мимоволі здригається, і запальничка вислизає у нього з пальців.

— Ні! — кричить Морріс, відвертаючись від Ходжеса, хоча Ходжес збігає по сходах настільки стрімко, що насилу зберігає рівновагу. Піт перед Моррісом як на долоні. Морріс піднімає на нього пістолет, але, перш ніж він встигає вистрілити, Тіна смикається вперед на своїй прив’язі і б’є його в задню частину ноги здоровою ступнею. Куля пролітає між шиєю і плечем Піта.

Тим часом вогонь стрімко розповзається по записних книжках.

Ходжес накидається на Морріса й хапає його за руку з пістолетом, не даючи вистрілити. Ходжес важчий і в кращій формі, але Морріс Белламі наділений силою божевільного. Вони танцюють, як п’яна пара, по підвалу. Ходжес тримає праве зап’ястя Морріса так, що маленький автоматичний пістолет дивиться у стелю, а Морріс лівою рукою хапається нігтями за обличчя Ходжеса, намагаючись видряпати очі.

Пітер оббігає палаючі записники — пальне, що затекло у глиб купи, уже запалало — і хапає Морріса зі спини. Морріс повертає голову, шкіриться і клацає на нього зубами. Очі його шалено обертаються.

— Руку! Тримай його руку! — кричить Ходжес. Вони всі разом, спотикаючись, перемістилися під сходи. Обличчя Ходжеса поцятковане кривавими подряпинами, місцями шкіра звисає зі щік клаптями. — Тримай її, поки він не здер з мене шкуру живцем!

Піт хапає ліву руку Белламі. За спиною у нього кричить Тіна. Ходжес двічі б’є кулаком в обличчя Белламі — важкі, поршневі удари. Це добиває його: обличчя Морріса стає млявим, ноги підкошуються. Тіна продовжує волати, у підвалі стає світліше.

— Дах, Піті! Дах займається!

Морріс стоїть на колінах, голова звісилась, з підборіддя, губ і зламаного носа рясно тече кров. Ходжес бере його праве зап’ястя і прокручує. Лунає тріск, зап’ястя ламається, і маленький автоматичний пістолет летить на підлогу. Ходжес встигає подумати, що все скінчено, перш ніж падлюка потужним рухом знизу вгору б’є Ходжеса цілою рукою прямо по ядрах і наповнює його живіт рідким болем. Морріс кидається між його розставлених ніг, поки Ходжес задихається й хапається за пульсуючу промежину.

— Піті, Піті, стеля!

Піт гадає, Белламі кинеться за пістолетом, але той про нього зовсім забув. Його мета — записники. Зараз вони вже перетворилися на справжнє багаття: палітурки закручуються, коричневі сторінки вистрілюють іскрами, які підпалили кілька клаптиків звисаючого шмаття. Полум’я починає підійматися по них, гублячи вогняні серпантини. Один із них падає на голову Тіни, і до запаху паленого паперу і клоччя додається запах паленого волосся. Скрикнувши від болю, вона мотає головою і скидає з себе палаючий клаптик.

Піт кидається до неї, по дорозі відфутболивши маленький автоматичний пістолет у глиб підвалу. Він прибиває вогники на її тліючому волоссі, після чого починає боротися з вузлами.

— Ні! — відчайдушно виє Морріс, але не Пітові. Він падає навколішки перед записниками, як релігійний фанатик перед палаючим вівтарем. Він тиче у вогонь руки, намагаючись розкидати купу. Від цього вгору здіймається новий стовп іскор. — Ні, ні, ні, ні!

Ходжес хоче підбігти до Пітера і його сестри, але в нього виходить тільки незграбна п’яна хода. Біль із промежини розтікається по ногах, розслабляючи м’язи, над зміцненням яких він так наполегливо працював. Проте він береться за один із вузлів на помаранчевому електричному дроті. Він знову шкодує, що не захопив ножа, але перерізати цей провід було б не так просто. Погань товста.

Навколо них обсипається вогненний дощ зі шмаття. Ходжес відбиває їх руками від дівчинки, побоюючись, щоб її тонка блузка не спалахнула. Вузол піддається, нарешті піддається, але дівчинка борсається…

— Припини, Тіно, — каже Піт. По обличчю його стікає піт. У підвалі стає спекотно. Там вузли, ти їх знову затягуєш. Не смикайся.

Зойки Морріса перетворюються на виття, як від нестерпного болю. У Ходжеса немає часу дивитися на нього. Петля, за яку він тягне, несподівано слабшає. Він відтягує Тіну від печі, руки її все ще зв’язані за спиною.

Вийти сходами не вдасться: нижні сходи горять, верхні вже займаються. Столи, стільці, коробки зі старими паперами — усе охоплено вогнем. Морріс Белламі теж охоплений вогнем. І спортивна куртка, і сорочка під нею горять. Але він продовжує копатися в багатті, сподіваючись дістати незгорілі записники, які ще залишились у глибині. Пальці його чорніють. Хоча біль має бути пекельним, він не зупиняється. Ходжес встигає згадати дитячу казочку, у якій вовк лізе крізь димар і падає в казан із окропом. Його дочка, Елісон, не хотіла її слухати, говорила, що вона занадто стра…

— Білле! Білле! Сюди!

Ходжес бачить Джерома в одному з вікон підвалу. Ходжес згадує свої слова: «Усі свої думки залишайте при собі», — і радіє, що вони цього не виконують. Джером лежить на животі, просунувши руки крізь вікно.

— Піднімайте! Піднімайте її! Швидше, поки ви всі там не підсмажилися.

Піт майже без допомоги Ходжеса несе Тіну через підвал