Читати книгу - "Адвокат негідників"

що відбувається, і їм приємне визнання. Є такі, що люблять покрасуватися, і мені цікаво подивитися, як поводитиметься Джанет, коли до неї прикуто стільки поглядів. Вона запрошує всіх до судочинства, пояснює, навіщо всі ми тут, городить трохи задовго, і нарешті просить Тадео встати і повернутися до присутніх. Він так і робить, посміхається, як я його навчив, і сідає. Джанет представляє Манчіні і мене. Я просто підводжуся і киваю. Він встає, посміхається і розводить руки, ніби запрошує людей до своїх володінь. Від його лицемірства аж нудить.

Присяжних пронумерували, і Фабіно просить власників номерів від 101 до 198 залишити судову залу, зробити собі перерву. Зверніться до секретаря о 13:00, дізнайтеся, чи ви потрібні. Половина з них виходять, хтось поспіхом, деякі відверто радіють, що їм пощастило. З одного боку судової зали судові пристави розташовують тих, хто залишився, в ряди по десять, і ми вперше можемо поглянути на майбутніх присяжних. Це триває з годину, і Тадео шепоче, що йому нудно. Питаю, чи було б краще, якби він залишився у в’язниці. Ні, не було б.

Тепер з вибірки виключають старших за 65 років і тих, хто нездужає. Дев’яносто двоє, на яких ми зараз дивимось, готові до опитування. Фабіно оголошує перерву на обід, повернутися маємо на 14:00. Тадео цікавиться, чи є якась можливість по-справжньому пообідати в затишному ресторані. Посміхаюся і кажу, що ні. Його забирають назад до в’язниці.

Коли раджуся з Кліффом, радником з питань присяжних, підходить пристав у формі:

— Ви пан Руд?

Киваю, і він подає мені якісь папери. Суд у справах сім’ї. Повістка на термінове слухання про припинення всіх батьківських прав. Подумки лаюся, підходжу до боксу присяжних і сідаю. Та сука Джудіт вичікувала до цього моменту, щоб все ускладнити. Вчитуюся, і плечі починають понуро опускатися. Вчора, у неділю, був день, коли я мав провести час зі Старчером; дванадцять годин, з 8:00 до 20:00, згідно з усною домовленістю між мною і Джудіт. Я був настільки завантажений судовим процесом, що, звісно, забув про це і підвів свою дитину. У викривленому трактуванні Джудіт ця ситуація чітко доводить, що я не здатен бути батьком і мене потрібно повністю усунути із життя мого сина. Вона вимагає негайних слухань, наче над Старчером нависає небезпека, і якщо їй це вдасться, це будуть четверті слухання за останні три роки. Рахунок 0:3 не на її користь! І вона свідомо йде на 0:4, аби щось довести. Що саме — мені невідомо.

Купую в автоматі сендвіч з напівфабрикатів і спускаюсь до суду у справах сім’ї. Їжу з автоматів часто недооцінюють. Карла, заступник секретаря, до якої я колись підкочував, знаходить подання, і ми разом проглядаємо його, близько нахилившись головами. Коли я залицявся до неї близько двох років тому, вона була «у стосунках» — біс його зна, що це означало. Насправді це означало, що я її не цікавив. Я пережив це спокійно. Мною стільки разів гордували, що я дивуюся, коли жінка відповідає «Можливо». Хай там як, Карла, видно, вийшла зі своїх стосунків, коли так заохотливо усміхається. Та ця поведінка є звичною серед численних помічниць, секретарок і ресепшіоністок, яких безліч у цих кабінетах і коридорах. Самотній адвокат чоловічої статі й природної орієнтації, при грошах і в гарному костюмі, притягує чимало поглядів незаміжніх леді, та й деяких заміжніх також. Якби я тільки хотів, якби мав час і бажання, я би з цими панянками порозважався. Карла, однак, помітно розтовстіла за останні місяці і геть не виглядає такою привабливою, як раніше.

— Суддя Стенлі Ліф, — каже вона.

— Як і минулого разу, — відповідаю. — Дивно, що він досі живий.

— Здається, твоя колишня — ще та штучка.

— Це ще надто м’яко сказано.

— Вона буває тут час від часу. Не дуже привітна.

Коли я, подякувавши, йду, вона каже:

— Подзвони мені якось.

Хочу відповісти: «Добре, якщо походиш до спортзалу з півроку, я подивлюсь і подумаю про це». Натомість — а ще тому що я джентльмен — кажу:

— Звичайно.

Суддя Стенлі Ліф не на жарт зчепився з Джудіт, коли вона минулого разу намагалася обмежити мене в батьківських правах. Він не став її терпіти і без вагань виніс рішення на мою користь. Те, що вона таки ризикнула з цим останнім клопотанням і знову натрапила на Ліфа, чимало говорить і про її порядність, і про її наївність. Як на мене, коли справа критична — а що може бути радикальнішим, ніж позбавлення батька належного йому права бачити власну дитину — необхідно вжити всіх можливих заходів, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд правильним суддею. Для цього могло б знадобитися клопотання з проханням про відведення небажаного судді. А ще — подання скарги до Ради штату з суддівської етики. Ну а мій улюблений метод — просто дати на лапу правильному клерку.

Джудіт нізащо не вдасться до жодної із цих тактик. А отже, вона знову зчепиться з Ліфом. Нагадую собі, що йдеться не про перемогу чи поразку, не про одного суддю чи іншого. Це не що інше, як зловживання судовою системою з метою переслідування колишнього чоловіка. Вона не переймається оплатою юридичних послуг. Вона не боїться покарання. Вона буває в цій секції Олд Кортхауз щодня, отже, це її територія.

Знаходжу лавку і читаю її клопотання, доїдаючи сендвіч.