Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

У той час, коли війська 4 гвардійської та 27 армій, окремі підрозділи 5 гвардійської та 6 танкових армій намагались стримати німецькі війська в районі Шендерівки, дивізії 52 армії переслідували противника, який відступав з Корсуня.

373 стрілецька дивізія після визволення Корсуня вийшла на підступи до Яблунівки, де наштовхнулась на сильну оборону противника. Німецьку піхоту підтримували танки та САУ. Під час наступу поніс великі втрати 1237 стрілецький полк дивізії. Одержали поранення командир полку, два його заступники, кілька командирів взводів і рот, загинув командир кінної розвідки. Щоб подолати німецьку оборону з меншими втратами, командир дивізії віддав наказ нанести удар по противнику з тилу.

Група бійців на чолі з командиром кулеметної обслуги старшим сержантом М.І. Князевим під прикриттям темряви тихо прослизнула через передній край оборони противника, обійшла мінне поле, оволоділа висотою західніше Яблунівки і звідти відкрила вогонь. Коли німці зрозуміли, що їм у тил зайшла невелика група бійців, вони пішли в атаку. Червоноармійцям доводилось впритул розстрілювати солдатів противника. Сили були нерівні, тому старший сержант М.І. Князев сигнальними ракетами викликав вогонь радянської артилерії на себе. Група, очолювана старшим сержантом М.І. Князевим, прикувала до себе увагу противника, чим сприяла підрозділам дивізії у визволенні Яблунівки. За вмілі і рішучі дії сержанту М. І. Князеву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

16 лютого підрозділи 252 та 373 стрілецьких дивізій зайняли Яблунівку. Лише 1237 стрілецький полк 373 стрілецької дивізії захопив у Яблунівці 5 легкових і 25 вантажних автомобілів. Дані про трофеї інших частин Червоної армії нам не відомі.

Звільнивши Яблунівку, частини 52 та 4 гвардійської армій підійшли до Стеблева. Прикриваючись групами піхотинців, які вели автоматно-кулеметний вогонь, німецькі війська відступали на Шендерівку. Знищуючи групи прикриття, частини Червоної армії (252, 254, 294, 373 стрілецькі дивізії) переслідували противника. В окремих місцях точились запеклі бої.

16 лютого війська Червоної армії визволили територію Стеблева, за винятком південної частини, яка була звільнена вранці наступного дня.

У ніч з 16 на 17 лютого в руках оточених залишались Скрипчинці, Хильки, Комарівка, Нова Буда, Шендерівка та південна частина Стеблева.

Після одержання 15 лютого радіограми від командування 8 армії та 16 лютого телеграми від фельдмаршала фон Манштейна командуванню оточеного угруповання стало зрозуміло, що надії на допомогу ззовні більше немає, виходити з оточення доведеться самотужки.

За німецькими даними, перед виходом з оточення в «котлі» знаходилось 45 тисяч солдатів і офіцерів. Згідно з планами командування, вони проривались на Лисянку трьома колонами на фронті 4,5 кілометра. Опівночі, з 16 та 17 лютого, колони вирушили з Шендерівки у напрямку Почапинець, Журжинець. Через ці населені пункти пролягав їх шлях на Лисянку. Рухались дуже повільно. Скупчення на невеликій території великої кількості людей і техніки вносило певний безлад.

Не сприяла швидкому руху й погода. Над Центральною Україною панував циклон. Ще 14 лютого 1944 року почала знижуватись температура. 15 лютого вона досягла мінусових позначок, пішов сніг. 16 лютого температура знизилась з мінус 2 до мінус 6 градусів, розгулявся сніговий буран, який тривав і 17 лютого. На відстані 20 метрів не було видно не лише людей, а й навіть будівель. Дороги були заметені снігом.

Такі погодні умови не лише уповільнювали рух, а й значною мірою сприяли тому, що німецькі війська близько третьої години ночі майже непомітно підійшли до позицій Червоної армії.

Коли командуючому 2 Українським фронтом генералу армії І. С. Коневу стало відомо, що війська противника з Шендерівки намагаються прорватись на Лисянку, він зателефонував командуючому 5 повітряною армією генерал-полковнику С. К. Горюнову і попросив знайти льотчиків-добровольців, які б взялися за виконання дуже ризикованого завдання: у заметіль долетіти з-під Кіровограда до Шендерівки, визначити напрямок руху німецьких військ, скинути на колони запалювальні бомби, тим самим дати орієнтир артилерії та гвардійським мінометам. Коли була викладена суть завдання, усі льотчики 392 авіаполку 312 нічної легкобомбардувальної авіадивізії виявили бажання летіти на виконання складного завдання. Першим піднявся в повітря літак По-2 заступника командира ескадрильї капітана В. А. Заєвського та штурмана ланки молодшого лейтенанта В. П. Лакатоша. В умовах снігового бурану вони подолали 150-кілометровий шлях і відшукали колони противника. Зі 100-метрової висоти скинули ампули з запалювальною сумішшю. По добре видимій цілі нанесли бомбові удари ще 18 екіпажів 312 нічної легкобомбардувальної дивізії. Капітану В. А. Заєвському та В.П. Лакатошу за виконання цього завдання присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Шлях колонам німецьких військ перегородили частини і з’єднання 4 гвардійської та 27 армій, 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, 29 танковий корпус 5 гвардійської танкової армії, якій тимчасово підпорядковувались 11 та 27 окремі гвардійські танкові бригади, бригада 6 танкової армії, артилерійські, мінометні та танкові частини Резерву Верховного Головнокомандування.

Перший удар німецькі війська нанесли на вузькій ділянці фронту в північній частині Комарівки по підрозділах 27 армії. Вони прорвали оборону третього батальйону 21 стрілецького полку 180 стрілецької дивізії і попрямували на Почапинці, Журжинці, через які лежав шлях на Лисянку.

У першій половині дня війська 180 стрілецької дивізії намагались закрити прорив у своїй обороні. Це було надзвичайно складно, адже в полках залишилось близько 800 солдатів і офіцерів. Командир дивізії змушений був ввести в бій свій останній резерв: роту зв’язку й офіцерів штабу дивізії. О тринадцятій годині лінія оборони дивізії була відновлена, у результаті чого німецькі війська були розділені на дві групи. За бойовим донесенням 180 стрілецької дивізії, група 10-12 тисяч осіб вийшла в район Журжинець, а група понад 20 тисяч осіб залишилась поблизу Шендерівки.

У районі Хильок німецькі війська прорвали оборону 202 стрілецької дивізії і стали виходити з оточення в напрямку