Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Касталатус підвівся, вже більш впевненими кроками вийшов з кола та відійшов від пентаграми. Нік підійшов, щоб привітати та підбадьорити друга.
— Ну от, а ти боявся. Все пройшло чудово. Ти як себе почуваєш? — запитав він.
— Прекрасно. Навіть страх кудись зник, — відповів той.
— Вітаю. Ти зробив перший крок до магії. Далі буде веселіше.
— Так, Касталатусе. От дали ж тобі ім’я. Бери за столом ганчірку і відро та хутко прибирай за собою.
— Мене можна називати просто Каста, — сказав учень і втік виконувати розпорядження викладача.
Атавхаї тим часом підсунув ближче до Ніка величезне викладацьке крісло і сів поруч.
— А в тебе як успіхи? — запитав він. — І до речі, ти чого весь мокрий?
— Та ось намагався пофліртувати з магістром Квітою Лоре. Але, напевно, не дуже вдало, — відповів Нік, трохи зніяковівши. Він сподівався, що Атавхаї не помітить його мокрого одягу.
— Ох і спритний же ти. Вибрав найкрасивішу, ну, за вашими людськими мірками. Тобі що, учениць молоденьких замало? — розсміявся професор.
— Та ну тебе. Старий я вже за молоденькими бігати. Я їм у батьки годжуся, — почервонів Нік. — От якщо не вийде з Квітою, тоді доведеться пошукати серед персоналу Школи або з учениць старших років.
— Ти б краще про навчання так думав, як ти на дівчат дивишся.
— Нікуди навчання не втече. Я боюся, що скоро мені його стільки привалить, що витиму. Голова зовсім не хоче думати, — поскаржився Нік.
— Ти кинь ці скарги. Ти ж знаєш, що не випадково сюди потрапив та не заради розваг, — покартав його Атавхаї.
— Та знаю я. Від цього тільки гірше стає. Гаразд, ми підемо вже. Он твій учень все прибрав, — сказав Нік, коли до них підійшов задоволений Касталатус.
— Слухай, може поки ви тут, давай проведемо для Касти тестування за видами магії? — загорівся викладач.
— Та ні. Сказали сьогодні тільки початкова ініціація. Тим більше що йому ще треба навчитися магічну енергію накопичувати. Без неї все одно не проведеш тестування. Та й обід вже скоро.
— Ти правий, — погодився демон. — А ти, Касте, щоб швиденько навчився накопичувати магічну силу і чекаю на тестуванні. Тепер можете йти.
Коли вони прийшли в житлову зону, всі новачки юрмилися в залі біля Багукхана. Вони, перебиваючи один одного, з захопленням розповідали про сьогоднішній ритуал. Стояв страшний гамір. Радість охопила навіть тих, хто не мав Зерна, вони все одно стали трохи магами і від цього гордість розпирала їх. Багукхан посміхався за своєю конторкою. Періодично до нього підбігав хтось з учнів, простягав руку і вислуховував якісь слова від Хранителя. Нік підійшов до стійки й мовчки спостерігав з боку за загальними веселощами. Навіть Касталатус миттєво влився в цю ейфорію. Ніхто вже не смикався від нього. Для них він став таким самим магом, як і вони, хоча трохи іншого, нехай і специфічного, напрямку. — все ще діти, — сказав Бакуган. — Просто іграшки отримали дуже серйозні.
— Так щороку? — запитав Нік.
— Щороку. Вони ж по суті ще діти. Перший тиждень без батьків, а вже майже маги, — з батьківським сумом сказав Хранитель.
— А хтось з учнів залишається в пам’яті? Адже за стільки років їх тут тисячі пройшли.
— Звичайно, залишаються. Коли бачиш їх кожен день, як вони ростуть, як дорослішають, як стають справжніми магами. Багато з них потім повертаються та викладають тут, але більшість стираються з пам’яті, як і в житті. Найяскравіші запам’ятовуються назавжди. Наприклад, як Непосидюче Шило. І Шило — це не ім’я, — посміхнувся старий своїм спогадам.
— А хто це, Непосидюче Шило? Жодного разу не чув це ім’я. Я, правда, мало про кого чув.
— Це вона потім стала Срібної Драконицею, а для мене вона назавжди залишилася Непосидючим Шилом.
— А якою вона була ученицею? — Нік зрозумів, про кого говорить Багукхан.
— А ось такою і була. Вічно непосидючою, жахливо цікавою, розумною, гострою на думку і на слово, ніби шило.
— Зараз вона зовсім інша. Трохи втомлена, але, як і колись, жива та мудра, — згадав Ліну. Минуло всього трохи більше тижня, а здавалося, що минули роки з їх останньої зустрічі. Події прискорювали відчуття часу.
Шум у залі затих. Нік навіть не помітив за розмовою та спогадами, як натхнені учні вирушили в їдальню обідати. Він залишився один з Багукханом.
— Дивно. Чомусь вона зовсім не розповідала про вас. Хоча, напевно, знала, що я вас тут зустріну, — здивувався Нік.
— Ну, хто я такий? Звичайний старий, який видає ключі від кімнат та доглядає за учнями, — хитро посміхнувся у відповідь старий.
— От нехай молодь так і думає, Хранителю, — у відповідь так само хитро посміхнувся учень.
— Ух ти! Це добре, що ти вмієш думати і хочеш пізнавати. Хоча заради простого учня та без нагальної потреби Дракониця не вилізла б зі своєї нори після стількох років самітництва. Та ще й повна ініціація. Тут без Гуру не обійшлося. Ну, розповідай, що вони передали Раді? — поставив у безвихідь учня Хранитель.
— І це простий старий, що видає ключі? — Нік намагався відійти від потрясіння, гарячково обмірковуючи, що можна розповісти Багукхану. — Цікаво, щось залишилося ще таємницею для вас?
— Вищий поставив хороший захист, тому дізнатися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий маг. Книга 1. Зерно», після закриття браузера.