Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

В КК 2001 р. не знайдеш санкцій типу “до п’ятнадцяти років позбавлення волі”, переважно розрив між мінімумом і максимумом покарання істотно зменшено. Зате значно більша кількість статей передбачає не лише прості, а й кваліфіковані, особливо кваліфіковані види злочинів, істотно збільшилося застосування в статтях КК ознак, з врахуванням яких диференціюється відповідальність (особливо таких, як вчинення злочину організованою групою, велика чи особливо велика шкода).

Така побудова кримінально-правових норм веде до підвищення ролі правильної кримінально-правової кваліфікації у взаємозв’язку: диференціація відповідальності – кримінально-правова кваліфікація – індивідуалізація відповідальності. Якщо при “широких” санкціях головна небезпека зловживань була в неправильному призначенні покарання, то розвинута диференціація підвищує загрозу від неправильної кваліфікації скоєного. Вплинути на кримінально-правове становище особи, яка притягається до відповідальності можна шляхом кваліфікації за нормами про більш тяжкий, чи м’якший злочин. Внаслідок цього змінюються засоби забезпечення законності при цій сфері:

- при розширенні індивідуалізації відповідальності її можна забезпечити шляхом контролю за судом. Враховуючи порівнянь невеликий чисельний склад суддів, їх високий фаховий рівень – в усі часи судді становлять еліту професійних юристів – це завдання, яке більш-менш піддається вирішенню;

- курс на диференціацію відповідальності вимагає більш пильної уваги до правильної кваліфікації і її досягнення в діяльності органів дізнання, досудового слідства і прокуратури. Приймаючи до уваги велику кількість працівників, які уповноважені на проведення кримінально-правової кваліфікації, те, що досі значна частина з них не має належної професійної підготовки, інші аналогічні фактори можна припустити, що збільшення кількості можливих варіантів кваліфікації та підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, наявність в КК “гумових” диспозицій (що, зокрема, пов’язане з часто невиправданим використанням оціночних понять, відсутністю критеріїв встановлення їх змісту), запровадження більш жорстких умови для зміни кваліфікації тягне за собою зростання випадків неправильної кримінально-правової кваліфікації внаслідок як помилок, так і прямих зловживань.

Тому в сучасних умовах має бути звернута першочергова увага саме на питання забезпечення правильної кримінально-правової кваліфікації. Вони є пріоритетними порівняно з іншими питаннями матеріального кримінального права в досягненні цілей індивідуалізації відповідальності.

8.2. Кваліфіковані та привілейовані склади злочинів як засіб диференціації кримінальної відповідальності

Поняття злочинів, щодо яких здійснюється диференціація кримінальної відповідальності

Про диференціацію відповідальності можна вести мову тоді, коли розглядаються різні види одного злочину. Лише в такому випадку можна порівнювати суспільну небезпеку посягань, які характеризуються однаковим її характером. При цьому, під характером суспільної небезпеки звичайно розуміють не індивідуальну ознаку конкретного злочинного діяння, а ознаку, яка характеризує всі злочини певної групи чи певного виду[161].

Різні види одного і того ж злочину мають місце тоді, коли посягання, передбачені різними статтями чи різними частинами однієї і тієї ж статті КК мають спільні конституюючи ознаки, тобто, коли в їх основі лежать ознаки одного і того ж складу злочину. При цьому такі злочини характеризуються ще й додатковими ознаками, наявність яких свідчить про підвищення чи зменшення суспільної небезпеки посягання.

Щодо різних посягань (які відрізняються ознаками основного складу злочину) здійснюється не диференціація відповідальності, а її розмежування. Адже такі злочини відрізняються за характером суспільної небезпеки (на родовому чи видовому рівнях). Щодо різних злочинів законодавець не диференціює відповідальність, а встановлює її з врахуванням суспільної небезпеки, насамперед, простих видів відповідних деліктів.

Засоби диференціації кримінальної відповідальності

Як вже відзначалося, диференціація кримінальної відповідальності відбувається через врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину. Зменшення ступеня суспільної небезпеки може відбуватися до такого рівня, коли діяння взагалі вже не визнається злочином. Тому можна виділити такі правові засоби диференціації кримінальної відповідальності:

1) використання в диспозиціях статей Особливої частини КК кваліфікуючих чи привілеюючих ознак, і, відповідно, виділення різних видів складів злочину за ступенем суспільної небезпеки;

2) встановлення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою;

3) визначення змісту малозначності як обставини, при наявності якої певні діяння не визнаються злочином.

Вказані засоби диференціюють кримінальну відповідальність, оскільки кожен із них:

- встановлений законом, поширюється на всі випадки вчинення відповідних діянь;

- має однаковий зміст для будь-якого злочину певного виду. Вони не тлумачаться окремо з врахуванням індивідуальних особливостей конкретного посягання чи особи яка його вчинила;

- є обов’язковим для застосування. При кваліфікації наявність чи відсутність таких засобів повинна враховуватися обов’язково і неодмінно, це не залежить від угляду, доброї волі працівників право застосовних органів;

- істотно впливає на суспільну небезпеку посягання.

Центральне місце серед вказаних засобів диференціації відповідальності займає перший із названих — виділення різних видів складів злочину за ступенем суспільної небезпеки. Саме цей спосіб найбільш детально регламентований в законі. Норми про склади злочинів, виділені з врахуванням ступеня суспільної небезпеки, частіше використовуються на практиці ніж ті, що регламентують малозначність чи звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці.

Види складів злочину за ступенем суспільної небезпеки.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинів прийнято поділяти на:

   1. прості;

   2. кваліфіковані;

   3. особливо кваліфіковані;

   4. привілейовані.

Для кожного із них характерна наявність єдиного “ядра” – спільних ознак, які притаманні для будь-якого виду одного і того ж злочину. Це ознаки основні для даного злочину будь-якого з видів. Тому їх і іменують ознаками основного складу злочину. Крім того, кваліфіковані, особливо кваліфіковані, привілейовані склади злочинів містять ще й додаткові ознаки, які впливають на суспільну небезпеку будь-якого злочину, що відноситься до даного виду.

Законодавець виділяє вказані види складів злочину далеко не для кожного посягання. Немало злочинів мають лише основний склад. Виділення привілейованих складів є вкрай рідким в чинному КК. На сьогодні привілейовані склади злочинів виділені лише щодо умисного вбивства (ст.ст. 116-118 КК).

В частинах статей, де передбачені кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади злочинів, характерним є використання двох або більше альтернативних ознак. Наявність будь-якої з них (з одночасною наявністю ознак основного складу) дає підставу вважати, що має місце певний вид злочину. Тому в таких випадках можна говорити про те, що в законі передбачено кілька кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів.

Склади злочинів, виділені за їх суспільною небезпекою, передбачаються частіше за все в окремих частинах однієї і тієї ж статті Особливої частини КК. Винятково рідко вони передбачаються в самостійних статтях Особливої частини (як приклад в КК 2001 р., можна назвати хіба що статті про умисне вбивство при привілеюючих ознаках).

Основний (простий) склад злочину

Так званий основний (або як його ще називають — простий, або ж вчинений без кваліфікуючих та привілеюючих ознак)