Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

— Чому малоймовірно?

— Ну, при переміщенні ж доводиться «згоріти у вогні» — всі віруси гинуть.

— Це тобі доводиться «згоріти у вогні», а я перемістилася якось по-іншому. Вогонь вирував поруч, до мене не дістався. Виходить, це я могла заразити Руаля.

Найт промовчав, але по його очах Олена здогадалася, що така гіпотеза вже спадала йому на думку.

— Коли почалися ці напади непритомності, ти думав, що Руаль міг мене отруїти чи заразити. А виходить, вийшло все навпаки.

Олена засмутилася. Тяжка гіркота палила груди.

— Нічого. Ми щось придумаємо, — пообіцяв Найт. — У нас є в запасі кілька днів.

За хвилину він підвівся.

— Мені вже час. Пообіцяй мені дещо. Пообіцяй, що закриєшся в цій кімнаті і не вийдеш з неї, доки я не повернуся. Тут ти у безпеці.

— Добре.

Він знову припав до її губ. Поцілунок був глибоким, але коротким. Найт поспішав.

— І ще дещо. Заплющ очі і не підглядай, як я це робитиму. Не забувай, я давав клятву нікому не розповідати про Терношорську магію.

Олена кивнула. Але вони обоє знали, що цієї обіцянки вона не виконає.