Читати книгу - "Янтарне скло"

а шквали — ще брутальнішими. Буря вже давно кинула б гіроптер із хоч яким умілим пілотом об землю, але в намірольоті жінка могла рухатися разом із вітром, тримаючи рівновагу, наче серфінгіст на океанський хвилі.

Зібравшись із думками, вона почала підйом, не звертаючи уваги на показання приладів і керуючись лише своїми інстинктами. Золотава мавпа стрибала по кабіні, кидаючи погляди в усі боки та попереджаючи пані Кольтер про можливі небезпеки. Блискавки сяючими списами пронизували небо довкола намірольота, і ці спалахи світла давали їй можливість бодай трохи орієнтуватися у просторі, поступово набираючи висоту та наближуючись до затягненого хмарами палацу.

І тут її увагу привернула надзвичайна природа гори.

Вона нагадала жінці про мерзенну єресь, творець якої наразі заслужено мучився в підземеллях Консисторського Суду. Цей чоловік висловив припущення, за яким просторових вимірів існує більше, ніж ті три, що відомі всім нам, І навіть згідно з найпомірнішими оцінками, їх існує не менше десяти, але побачити їх неозброєним оком не можна. Єретик навіть сконструював макет на пояснення своєї теорії, і перед тим, як із цієї речі вигнали злих духів та спалили, пані Кольтер мала змогу її побачити. Її складки були розташовані всередині інших складок, а її кути та краї водночас містили одне одного та містилися в них; її внутрішність охоплювала все довкола, а зовнішня поверхня… Одне слово, та штука справила на пані Кольтер величезне враження, і Затьмарена Гора чимось невловимо нагадувала її: вона була схожа радше не на скелю, а на силове поле, здатне маніпулювати Самим простором, складаючи його, розтягуючи й розкладаючи на галереї та тераси, палати, колонади та сторожові башти з повітря, світла й пари.

Пані Кольтер відчула, що її груди стискує дивна радість. Оглянувши гору, вона побачила, як можна безпечно посадити апарат на затягнуту хмарами терасу на південному Юнці. Наміроліт смикався та нахилявся в бурхливому повітрі, але жінка все одно трималася обраного курсу й таки привела повітряне судно до наміченої точки приземлення — чи «приповітрення»?

Досі світло, за допомогою якого вона орієнтувалася, надходило від спалахів блискавок, віконець у хмарах, що виникали на мить, і крізь які проникали сонячні промені, полум'я від палаючих ангелів і стовбурів антаричного світла від прожекторів. Але тут світло було зовсім іншим: чимось невловимо схожим на блиск перламутру, його випромінювала сама матерія гори, і воно по черзі розпалювалося та блякло в повільному, схожому на дихання темпі.

Жінка з деймоном вистрибнули з літального апарата й озирнулися, вирішуючи, куди їм піти.

У пані Кольтер виникло відчуття, що вище та нижче від них швидко рухаються інші істоти, пронизуючи матерію гори та несучи повідомлення, накази, інформацію. Але вона їх не бачила: було видно лише заплутані складчасті проекції колонади, сходів, тераси та фасаду.

Не встигла жінка вирішити, куди піти далі, як почулися голоси, і вона сховалася за колону. Голоси наближалися, співаючи псалом, і за декілька секунд вона побачила процесію ангелів, що несли паланкін.

Наблизившись до того місця, де ховалася пані Кольтер, ангели помітили наміроліт і зупинилися. Спів ущух, і деякі з носіїв нерішуче та налякано озирнулися.

Пані Кольтер стояла досить близько, щоб побачити, хто був на паланкіні, — вона вирішила, що це надзвичайно старезний ангел. Роздивитися його було зовсім нелегко, адже носилки були поміщені у кришталеву кулю, що виблискувала і віддзеркалювала світло гори, проте в жінки все одно склалося враження, що її очі помітили неймовірно немічну істоту з покритим зморшками обличчям, тремтячими руками, ротом, який щось шамкав беззубими яснами, та сльозавими очима.

Старезне створіння вказало тремтливою рукою на наміроліт, щось нерозбірливо пробурмотіло, декілька разів смикнувши себе за бороду, потім опустило руку та завило так болісно, що пані Кольтер змушена була затулити вуха.

Але носії, вочевидь, виконували якесь невідкладне завдання, бо вони зібралися з духом і вирушили далі вздовж тераси, не звертаючи уваги на викрики та бурмотіння в паланкіні. Вийшовши на відкритий простір, вони розправили крила, за командою їхнього ватажка злетіли, несучи між собою паланкін, і за мить зникли з очей пані Кольтер серед вируючої пари.

Однак обмірковувати все це не було часу. Жінка та золотава мавпа швидко пішли вперед, піднімаючись довжелезними сходами, переходячи мости і незмінно рухаючись угору. Що вище вони йшли, то сильнішим ставало відчуття невидимої діяльності, яка відбувалася довкола. Зрештою вони повернули за ріг і побачили щось на зразок широченного, завішеного туманом майдану. Просто перед ними стояв ангел зі списом.

— Хто ви такі? Що вам треба? — вимогливо запитав він.

Пані Кольтер зацікавлено оглянула його. Судячи з усього, він був однією з тих істот, батьки котрих мали стосунки із земними жінками, із дочками людськими.

— Не треба, — м'яко промовила вона. — Будь ласка, не Гайте часу. Відразу ведіть мене до Регента, він чекає на Мене.

«Головне, — промайнуло в її голові, — це збити їх із пантелику, вивести з рівноваги». І з цим ангелом у неї явно все вийшло як слід — він не знав, що робити, а тому зробив те, Що вона йому сказала. Декілька хвилин жінка йшла за ним через безладні проекції світла й нарешті опинилася в передпокої. Як вони сюди потрапили, вона не знала, але хай там як, це сталося, і після короткої паузи перед нею відчинилася якась подоба дверей.

Гострі пазурі її деймона вп'ялися їй у долоню, і, щоб підбадьорити його, жінка, провела другою рукою по його смуху.

На них дивилася істота, наче виткана зі світла. Здається, вона мала вигляд і ріст чоловіка, однак пані Кольтер була осліплена й не могла казати цього напевно. Золотава мавпа уткнулася обличчям у плече жінки, а сама вона підвела руку і затулила очі.

— Де вона? Де твоя дочка? — спитав Метатрон.

— Мілорде Регент, я прийшла сюди, щоб повідомити це вам.

— Якби вона була у твоїх руках, ти привела б її сюди.

— Це так, але її деймон у мене.

— Як це може бути?

— Присягаюся, Метатроне, її деймон у моїй владі. Будь ласка, великий Регенте, приховайтеся бодай трохи — я нічого не бачу…

Метатрон створив перед собою хмарку, і тепер на нього можна було дивитися — як на сонце крізь закопчене скло, — проте пані Кольтер все одно прикидалася осліпленою, сама тим часом роздивляючись ангела, що правив царством Божим від імені Господа. Він дуже нагадував їй високого, могутнього та владного чоловіка середнього віку. Чи на ньому одяг та чи мав він крила, жінка не могла б сказати — його очі світилися такою силою,