Читати книгу - "Сонячна машина"

три кроки вiд своєї дами. його маленька смуглява дама-дитинка добивається телефоном розмови iз своєю сестрою Фрiдою. його вередлива владарка гнiвається: двiчi вже до телефону так само, як i вчора, пiдходить чоловiк сестри, сестра немов нездужає i просить переказати через нього, що треба Трудi.

— Менi треба, щоб пiдiйшла до телефону Фрiда, а не ваша фiзiономiя!

Двiчi вже було це сказано пановi бароновi — i все ж таки на екранi з'являється знову його куряче лице з ущиплива глузливим усмiхом.

Чорно срiбний лицар у цiй справi нiчим помогти не може. Та й нi в чому вiн, власне, не помiчник їй. Вона вже не лежить, як учора весь день, iз мертво розплющеними очима, немов зацiпенiвши вiд жахливого здивування, вона навiть не п'є, як позавчора, не вiдпихає його, свого бiдного чорно-срiбного лицаря, з таким виїлядом, неначеб вiн пiдходив до неї не з най-нiжнiшою любов'ю, а з щипцями для виймання зубiв. Вона навiть мужньо, вiдважно цiлує його, вона героїчно приймає його ласку, як чемнi дiтки лiки, не даючи собi струшуватись од огиди всiм тiлом, а, навпаки, смiливо, загонисто посмiха ючись. Ах, дитинка, вона чесно виконує їхнiй договiр. Бiдна революцiонерка, вона зовсiм не думала, що той, хто руйнує, насамперед сам дiстає болючi вдари звалених руїн. Дорога бунтарка, вона зовсiм не знала, що бунт проти других насамперед є бунт проти самого себе. Нема сорому, ганьби, злочинства нi в якому вчинку, коли нема їх у нас самих. Коли ж бунтуючий руйнар лежить iз ожахненими очима або конвульсiйне, одчайдушне, героїчно посмiхається на слово «сором i ганьба», о, вiн iще нiчого не зруйнував, вiн тiльки жорстоко поранив себе.

— Душнере! Ми поїдемо зараз до моєї сестри. Так!?

— Слухаю.

Куди вона хоче — всюди вiн поїде з нею. I коли треба, щоб вiн лiг, а вона по ньому перейшла через прiрву, що вiддiляє її вiд спокою та радостi, вiн скаже покласти себе в труну, щоб їй легше було переходити.

— Душнере! У нас револьвер є?

– Є, Трудо.

— Добре. Гальо!.. Гальо!

Бiдна владарка: «у нас». Вона уникає «ти» й «ви». «Ти» вона самохiть не може говорити, як не може самохiть (хоч яке чемне й смiливе дитинча) пити рицинку. «Ви» вона теж не може говорити, бо це ж нечесно тепер, коли вона продалася.

— Гальо! Це знову ви?.. Ага, чудесно. Так от слухайте, пане бароне коли ви менi зараз же не пустите до телефону Фрiду, я вас уб'ю. Чуєте? Так, уб'ю… Я вам це цiлком серйозно заявляю. Сподiваюсь, ви менi повiрите, що я можу зробити все, що я хочу й кажу… Будь ласка. Я буду ждати не бiльше як п'ять хвилин.

Душнер прикушує посмiшку.

На екранi зникає куряче лице з кругленькими (неначе насмiшкуватими, але таки добре переляканими!) очима. Бiдний барон, вiн, розумiється, повiрив, що вона вб'є його.

— Ах, жаба! Вiн мене хоче переконати, що Фрiцi сама не хоче зi мною балакати. Фрiда, яка тiльки жде мого слова! Ну, чекай! «Вiд такої особи, як ви, всього можна сподiватись». Ах так? Ну, добре! Побачиш, чого тобi треба сподiватись од «такої особи»! Душнере, треба сказати, щоб авто подали.

— Воно готове кожної хвилини, Трудо.

— А револьвер?

— I револьвер готовий кожної хвилини. Але, здається, барон згодився покликати… (твою чи вашу?..) кгм!. твою сестру. Значить, убивати нема локи що за вiщо.

— О, в цього добродiя є багато iншого… Гальо! Фрiдусь? Ну, нарештi!.. Тобi твiй дозорець казав, що я хочу балакати?.. Не чую. Ти так слабо говориш. Ти справдi нездужаєш? Чого ти екран, завiсила? Я хочу бачити твоє лице. Не хочеш?! Я зовсiм погано тебе чую. Я хочу негайно з тобою говорити. Я зараз до тебе приїду. Чуєш? Приготуй усе, щоб зi мною виїхати. Куди?.. Зовсiм, геть. Те, що я обiцяла, я тепер можу зробити. Чуєш? Ну, я їду до тебе. Через двадцять хвилин буду. Бувай!.. Душнере, капелюш!

Занадто помалу їде авто, занадто багато в Берлiнi трамваїв, занадто пече сонце й занадто охоче з усiм згоджується Душнер.

Душнер дiйсно згоджується, бо хiба ж не занадто помалу крутиться земля круг сонця, коли хочеться перескочити через вiки?

— Душнере. Я поки що буду вам говорити «ви». Добре? Потiм я постараюсь iнакше — тепер нiколи. Так от: ви повиннi сидiти в автi, поки я там буду. А коли я його вб'ю, ви згоджуєтесь мене десь сховати и потiм утекти зi мною й Фрiдою? Кажiть одверто — менi це заздалегiдь треба знати.

— Для чого ж вам убивати його, дитинко?

— Для того, щоб визволити сестру з неволi. Розумiєте?

— Розумiю, Трудо.

— I згоджуєтесь?

— Згоджуюсь.

— I сховаєте?

— I сховаю.

— I не боїтесь?

— I не боюсь

Труда скоса, пiдозрiло й загрозливо оглядає чорно-срiбну чепурну голову з пукато-ласкавими, тихо-розумними очима.

— Давайте сюди револьвер.

Душнер охоче спокiйно подає револьвер. Труда ховає його в торбинку й знову пильно звертає скоса очi на лицаря: здається, вiн таки серйозно ставиться.

Душнер цiлком серйозний, коли з ненабитого револьвера можна вбити людину, то в такому випадку пан барон нехай нарiкає вже на надприроднi сили, яким для чогось екстрене потрiбне його життя. Вiн же зробив усе, що сила зробити земнiй iстотi, яка має дiло з такою неземною iстотою, як ця дорога смуглява дитина.

Авто нарештi доплентується до будинку барона! (I будинок теж така сама стара, сiра ропуха, як i його хазяїн!) Душнер слухняно, покiрно лишається чекати на вбiйницю, щоб одвезти її у схованку. А Труда, рiшуче тримаючи торбинку з револьвером у руцi, входить у дiм. (Як тiльки стрiляються з тих револьверiв? Щось там десь треба надушити чи пiдняти. Ну, та вже видно буде!).

У холi її зустрiчає сам барон. Лиса жовта голiвка звареної курки на довгiй курячiй шиї перебiльшено поштиво схиляється, на синеньких устах уїдливо-iронiчна посмiшка. Вiн дуже радий зустрiти високошановну, надзвичайно шановну гостю в своєму домi. Величезна честь її вiзиту дає йому незрiвнянну нi з чим насолоду й щастя.

— Пане бароне, я хочу говорити з моєю сестрою. Чуєте? Коли ви збираєтесь ховати її вiд мене й…

О господи! Вiн хоче ховати? Надзвичайно шановна гостя гадає, що вiн такий страшний егоїст — не хоче подiлитися цим щастям iз своєю дружиною? Нiколи в свiтi! Будь ласка. Сестра нетерпляче, з тремтiнням чекає.

— Але вас я прошу звiльнити нас од вашої присутностi.

— З величезним сумом скоряюсь вашiй волi.

Фе, яка бридка, мерзенна iстота! Як вона похрускує своїми паскудними жовто сiрими пальцями.

Фрiда дiйсно жде