Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

країн, перед якими колись поставали гострі або повзучі загальнонаціональні кризи, не менш серйозні, ніж наша нинішня. Деякі з цих країн, зокрема Японія доби Мейдзі та повоєнні Фінляндія й Німеччина, спромоглися успішно, хоча й болісно, здійснити великі зміни, що в кінцевому підсумку допомогло їм подолати кризи. Наразі важко сказати, як Америка вирішить «будувати огорожу» (чинник 3) — вздовж мексиканського кордону чи між тими рисами американського суспільства, які функціонують добре, і тими, що залишають бажати кращого. І чи зможемо ми змінити ті риси всередині «загорожі», які й зумовлюють нашу прогресуючу кризу.

Розділ 11

Що чекав світ у майбутньому?

Світ сьогодні — Ядерна зброя — Зміна клімату — Викопне паливо — Альтернативні джерела енергії — Інші природні ресурси — Нерівність — Структура кризи

У попередніх розділах ми проаналізували кризи в окремих шести країнах.

Тепер читачі з усіх куточків світу матимуть можливість поміркувати над потенційними кризами у тих країнах, де вони живуть. Далі мова піде про світову кризу, про наближення якої стільки говорять: які чинники загрожують людству та рівню його життя в усьому світі? І в найгіршому випадку — що загрожує самому існуванню глобальної цивілізації?

Я визначив чотири групи проблем, що можуть завдати людству шкоди світового масштабу. У спадному порядку їхньої драматичної очевидності (але не реальної важливості) їх можна розташувати таким чином: ядерна зброя (фото 11.1), глобальна зміна клімату, глобальне вичерпання ресурсів, а також глобальні розбіжності у рівнях життя. Звісно, дехто захотів би розширити цей список, включивши до нього й інші проблеми, такі як ісламський фундаменталізм, поява й поширення нових інфекційних хвороб, зіткнення з астероїдом та масова загибель людей внаслідок застосування біологічної зброї.

Атомна бомба, скинута на Хіросіму 6 серпня 1945 року, в одну мить знищила близько 100 тисяч людей, а ще тисячі померли пізніше від ран, опіків і радіаційного ураження. Війна, в якій Пакистан та Індія або США, Росія чи Китай використають один проти одного свої ядерні арсенали, відразу ж забере життя сотень мільйонів. Проте подальші наслідки у всесвітньому масштабі будуть іще гіршими. Навіть якщо ядерні вибухи обмежаться, скажімо, територіями Індії та Пакистану, атмосферний вплив вибуху сотень ядерних зарядів відчують в усьому світі, бо дим, кіптява і пил від вогняних куль затулятимуть значну частину сонячного світла упродовж тижнів, що спричинить різке падіння температури у глобальних масштабах, припинення фотосинтезу, загибель величезної кількості рослин і тварин, різке зменшення врожаїв у всьому світі та, як наслідок, глобальний голод. Найгірший сценарій називають «ядерною зимою» — смерть більшості людства може настати в результаті не лише голоду, хвороб і радіації, а й холоду.

Донині ядерна зброя була застосована лише двічі: в Хіросімі та Нагасакі. Відтоді все моє життя проходило на тлі страху перед широкомасштабною ядерною війною. Завершення холодної війни в 1990 році спершу зменшило цей страх, але подальші події знову посилили його. Які ж варіанти розвитку подій можуть призвести до використання ядерної зброї?

Моя подальша розповідь ґрунтується на інформації, отриманій від Вільяма Перрі під час особистих розмов із ним та з його книги «Моя подорож до краю ядерної прірви» (Му Journey at the Nuclear Brink), 2015. Кар'єра Перрі, що зумовила його фахові знання про ядерні проблеми, включає, серед іншого, його роботу як аналітика, який щодня подавав президенту Кеннеді звіти про радянські ядерні сили, розміщені на Кубі під час Кубинської ракетної кризи 1962 року, виконання обов'язків міністра оборони США з 1994 по 1997 рік, участь у переговорах про ядерну зброю з Північною Кореєю, Радянським Союзом (Росією), Китаєм, Індією, Пакистаном, Іраном та Іраком, участь у переговорах про демонтаж колишніх радянських ядерних об'єктів в Україні та Казахстані після розпаду Радянського Союзу та багато іншого.

Вимальовуються чотири групи сценаріїв, кульмінацією яких може стати застосування ядерної зброї або урядами країн (перших три сценарії), або неурядовими терористичними групами (четвертий сценарій). Найбільш обговорюваний сценарій — заздалегідь запланований несподіваний напад однієї країни з ядерним потенціалом на іншу країну, що також володіє ядерною зброєю. Такий напад має передбачати миттєве повне знищення ядерного арсеналу супротивника, бо лише в такому разі йому не вдасться завдати удару у відповідь. Саме цей сценарій наганяв найбільше страху впродовж десятиліть «холодної війни». Оскільки США і Радянський Союз володіли смертоносною ядерною зброєю, то єдиним «раціонально запланованим» нападом міг би стати раптовий ядерний удар, що не дасть змоги супротивнику нанести удар у відповідь. Тому як Сполучені Штати, так і СРСР відповіли на загрозу раптового нападу розробкою численних систем доставки ядерних зарядів, покликаних зменшити небезпеку того, що їхній власний потенціал аналогічних дій у відповідь буде знищено в одну мить. Наприклад, США мають три такі системи: захищені підземні пускові шахти, субмарини та авіапарк ядерних бомбардувальників. Тож навіть якби в результаті раптового нападу Радянського Союзу було знищено всі до єдиної балістичні ракети в підземних шахтах (малоймовірний сценарій, бо США мають величезну кількість пускових шахт, у тому числі бутафорських, добре захищених від нападу й невеликих за розмірами, відтак для їх тотального знищення радянські ракети мусили б мати надзвичайну точність ураження), Сполучені Штати все одно змогли б завдати удару у відповідь зі своїх бомбардувальників та субмарин і знищити СРСР.

Оскільки ядерні арсенали як Сполучених Штатів, так і Радянського Союзу могли забезпечити «взаємно гарантоване знищення», жодна з цих країн не зважилася на раптовий напад. Бо хоч яким би спокусливим видавався несподіваний удар з метою знищення ядерного арсеналу супротивника, американські та радянські фахівці усвідомлювали, що він не матиме сенсу, адже практично неможливо знищити абсолютно всі засоби запуску ядерних боєголовок, щоб унеможливити напад у відповідь. Але ці раціональні міркування давали мало втіхи на майбутнє, бо в сучасному світі існували ще й лідери, які мислили ірраціонально: скажімо, Саддам Хусейн в Іраку та Кім Чен Ин у Північній Кореї і, можливо, деякі керманичі в Німеччині, Японії, Сполучених Штатах та Росії. Окрім того, нинішні Індія та Пакистан мають лише системи доставки сухопутного базування, субмарин з ядерними боєголовками в них на озброєнні немає. Тому той чи інший лідер у Пакистані чи Індії може вирішити, що раптовий ядерний удар є цілком реальним шансом для усунення здатності супротивника до аналогічного удару у відповідь.

Другий сценарій стосується низки хибних розрахунків щодо відповідних дій супротивника та тиску генералітету кожної країни на президента з вимогою здійснити удар у відповідь, який завершиться взаємними нераптовими ядерними ударами, яких жодна зі сторін спершу не бажала. Яскравим прикладом такого розвитку подій є Кубинська ракетна криза