Читати книжки он-лайн » Бойовики 🔫💣👊 » Чорна акула в червоній воді

Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 120
Перейти на сторінку:
образився Боб.

— А чому й ні? — я подивився в Бобові очі. Я був не проти, але моїм девізом завжди було — «все або нічого». — За мною не заіржавіє.

— Ні, тільки не це. Ти знову про ту кралю, «міс Ч.-91», що дала тобі одкоша минулого літа?

Так, хлопці «хоч куди» розуміють одне одного з півслова. Та цього разу той бовдур потрапив пальцем у небо. Хоча історія була таки знаменита. Через неї я мало не наклав життям. Пам’ятаю, підійшов до тієї «міс» на пляжі і хотів сказати щось піднесене, та спромігся лише на тупу гостроту, котру почув у якомусь ідіотському фільмі-бойовику, щось на зразок: «Ого, якби я був вашою дитиною, мене б не відірвали від ваших грудей навіть силою. Років до шістдесяти.» Її бюст був справді знаменитий, як у Мерілін Монро. І закінчив: «А що ви робите сьогодні ввечері?»

Вона презирливо сплюнула — мабуть, їй геть надокучили такі субчики, як я. Повернулася і пішла, вдягаючи халат.

— Ну що? — запитав Боб, який спостерігав за цим, ніжачись на піску.

— Нічого, — люто відповів я. — Добре, коли б раптом почалася атомна війна, щоб усі ходили голі і гидили з балконів на бруківку, і щоб кожен міг дати першій-ліпшій дівці сукуватою палицею по «макітрі», затягти до темного під’їзду, як здобич до печери. А там повестися з нею круто — за законами військового часу. Хоч би вона була й «міс». Піду втоплюся.

Боб вишкірився, бо добре знав, що на узбережжі навряд чи знайдеш кращого за мене плавця.

Я заплив на середину фарватеру і, лігши на спину, заходився думати про ту дівчину — «міс Ч.» Це було приємно, навіть приємніше, ніж слухати «Пінк Флойд». Я лежав із заплющеними очима і усміхався. Оговтався від дивного шуму. Озирнувся. І таки мало не втопився, бо ковтнув із літр води. На мене насувалося крицеве громаддя, над яким клином до неба сходилися палуби. На верхній палубі, що підпирала щоглою небосхил, танцювали. Над водною гладдю далеко розносився голос Анжеліки Варум: «Гуд бай, мій хлопчику…»

Я не встиг нічого подумати, навіть попрощатися з цією чарівною крихіткою — колись бачив її в Ч. на концерті. Бурун від форштевня накрив мене, протягнув уздовж борту і заштовхав під корму. Як невблаганна рука кухаря — шмат яловичини в м’ясорубку. Але це був ще не кінець. Перед тим, як перетворитися на фарш, я побачив колосального гвинта, що обертався. Мене скрутило у вузол. Без усякого сумніву — в морський, або в один із його найскладніших різновидів, кілька разів перекинуло через голову і, коли я вже вирішив, що прийшов мій смертний час, викинуло далеко збоку від корпусу. Я потрапив у площину гвинта, де відцентрова сила переважає ту, що затягує досередини. Про це багато хто знає, та навряд чи хто випробував той ефект на собі. Коли я виліз на берег, Боб замріяно попихкував другою цигаркою, хоч мені здалося, що пройшло принаймні години дві.

Про цю історію можна було б не згадувати, але пізніше вона відіграла свою роль.

— Ну, якщо не «міс», — продовжував Боб, — то напевно та московська «секс-бомба», плакат з якою ти стягнув минулого понеділка. Солістка шоу-балету «Експресія». Вгадав?

Хлопці «хоч куди» розуміють один одного з півслова. Вона не відноситься ні до Дебор, ні до Болонок. Вона вже тиждень виконує танець із роздяганням в шикарному ресторані на березі. На глянцевих афішах двоє янголів тримають перед нею шматок прозорої тканини, а за тканиною вона — третій янгол, звичайно, зовсім оголена. З тих пір, коли я вперше її побачив, забув і думати про «міс Ч.».

Я називаю її Янголятком. Моїм Янголятком. Тому що крім розкішної фігури і серії спокусливих рухів, що називаються танцем, в неї біляве волосся до пліч, рожеві щічки і сліпучо-біла шкіра.

Боб нарешті прослідкував за моєю думкою, ляснув долонею по лобі. Запсихував:

— Та ти зовсім з глузду з’їхав. Ми не зможемо до неї навіть підступитися.

— З цим зіллям? Покладися на мене, — впевнено сказав я. — Завтра йдемо до «Чайки», а після вистави покропимо букета і віднесемо до неї в гримерну. Всі жінки однакові — білявка його нюхає і вона наша. Чому маємо розмінюватися на цих дурних провінційних мочалок?

— А дідько б тебе взяв! — захоплено сказав Боб, що нормальною мовою мало б означати згоду. — Голова в тебе варить.

З кущів, де в пошуках гаманця зник той бовдур з ціпком, долинув розпачливий чоловічий зойк і стих, наче комусь на шию накинули зашморг. Але ми не стали поспішати на допомогу.

* * *

Близько сьомої вечора ми з Бобом сиділи на терасі «Чайки» і з найсвітськішим виглядом ганяли соломкою по дну келихів із коктейлем кубики льоду. Публіки було досить мало, і до виступу Янголятка ми мали час, аби розслабитися. Вечір був задушливий, каштанове листя навколо тераси висохло і висіло, наче розчепірені пальці мерців. Коктейль смаком нагадував суміш сірчаної кислоти з рідким лайном віслюка. Та дарма — не все було так погано. Дві дівчини за сусіднім столом, зі східним розрізом очей, без сумніву — типові Дебори, хихотіли і робили нам очі. Ніколи не довідаєшся, що в цих східних дівчаток на думці. Вони весь час закидали ногу на ногу, демонструючи досить непогані стегна, поправляли одна одній тоненькі поворозочки на платтячках. Почали реготати, переставляючи одна від одної вазу з квітами, щоб не заважала нас бачити. У цих східних дівчаток завжди повно комплексів, та коли вони в такому стані, то чекай чогось особливого. У них там на сході всі схибились на сексі і з ранку до вечора оволодівають на практиці «Кама Сутрою» або… Мені спав на думку один здогад.

1 ... 103 104 105 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна акула в червоній воді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна акула в червоній воді"