Читати книгу - "Володар драконів"

полум’я, і тут Мухоніжка пронизливо закричав:

— Ні! Ні! Тільки не полум’я дракона! Воно перетворить мене! Ні! Благаю, не треба!

Дракони сповільнили свій лет.

— Ти з глузду з’їхав, Мухоніжко? — кричала Сірчана шкурка. — Він тебе зжере!

Кропивник із риком обернувся і знову спробував схопити Мухоніжку за ноги. Лунг і Майя знову зробили відволікаючий маневр, вдаривши лапами по його панциру, але Кропивник струсив їх, як настирливих мух. У Мухоніжки завмерло серце від смертельного жаху. На мить він просто заплющив очі.

І тут пролунало дзижчання. Це летів йому на підмогу щур. Літачок спікірував на броньовану спину Кропивника. Дах кабіни відчинився, і звідти висунувся Луї.

— Мерщій, гельмукусе, залазь! — гукнув він, відчайдушною петлею наближаючись до Мухоніжки.

— Стрибай, Мухоніжко! — закричав Лунг. — Стрибай! — Він зашкрябав кігтями по броньованій потилиці Кропивника, щоб відвернути його увагу від Мухоніжки на якусь рятівну мить.

Поки золотий дракон, злобно рикаючи, роззявляв свою смердючу пащеку на Лунга, гомункулус випустив зубець, на якому висів, і гепнувся на заднє сидіння літака Луї. Щур додав газу, і літачок із відкритим верхом і тремтячим Мухоніжкою всередині злетів під стелю печери.

Кропивник загарчав так голосно, що кобольди затиснули лапами вуха. Він різко випростався і накинувся на драконів. Кігті його ледь не зачепили Майю.

Але замість того, щоб утекти, дракониха кинулась на нього, як розлючена кішка. Вона розкрила пащу і вивергнула блакитне полум’я.

Лунг налетів з іншого боку і вивергнув на голову Кропивника сніп вогню. Язики Майїного полум’я вкрили золоту спину, заіскрилися хвостом Кропивника і лизнули його ноги.

Золотий дракон вишкірив зуби і розреготався. Від його громового реготу зі стелі печери посипалося каміння. Полум’я дракона. Скільки разів воно лизало його броню і випаровувалося на золотому панцирі! Його холод загасить блакитні язички, а обидва дракони розгублять разом із полум’ям силу і мужність. І тоді він схопить їх, як очманілих на світлі кажанів. Він засопів і облизався у передчутті — і раптом відчув, як щось стікає у нього з чола. Щось крапнуло йому в очі. Він мимоволі підняв лапу, щоб змахнути краплю — і завмер.

Його кігті втратили форму. Луска стала схожою на сухе листя. Кропивник моргнув. Із чола у нього стікало і заливало очі рідке золото.

Дракони знову летіли на нього. Його знову обліпило блакитне полум’я і стало палити його тіло. Кропивник зігнув шию і з подивом оглянув себе. Його панцир на очах перетворювався на липку золоту кашу. Він із жахом заревів і став гасити блакитне полум’я. З його лап бризнуло золото. Кропивник гарчав, пручався і нетямився з люті. І знову налетіли на нього дракони. Він кинувся, щоб схопити їх, і послизнувся в калюжі рідкого золота.

І тут вперше за довге, повне злодіянь життя він відчув страх — гарячу, чорну хвилю, яка підводилася з глибини. Він зацьковано озирнувся. Куди бігти? Куди подітися від вогню, що пожирав його панцир? Йому ставало все гарячіше. Сила його танула разом із лускою. До води, швидше до води! Кропивник рвонувся до тунелю, яким пробирався сюди цілу вічність тому — тоді, коли він був ще Кропивником, Золотим, Непереможним. Але перед входом у тунель кружляли срібні дракони, вивергаючи блакитне полум’я, що перетворювало його дорогоцінний панцир на липку кашу. Кропивник пригнувся, спробував, сопучи, відірвати лапи від долівки, але вони намертво влипли в золоті калюжі, які все ширше розливалися печерою. І золотий дракон відчув, як рветься його серце.

Із його пащеки зринула густа біла пара. Холод із шипінням виходив із величезного тіла, наче з пробитої повітряної кульки, аж поки воно не впало на долівку. Крижані клуби диму сповнили печеру і повисли хмарою над скам’янілими драконами.

Лунг і Майя завмерли і нерухомо кружляли в молочно-білому тумані. У печері стало холодно, дуже холодно. Бен і Сірчана шкурка мерзлякувато притулилися одне до одного і, примружившись, дивилися вниз. Але туман приховував Кропивника, видно було лише скоцюрблену тінь.

Помовчавши, Лунг і Майя стали знижуватися крізь холодні хмари. Сніжинки сідали на хутро Сірчаної шкурки і обпалювали обличчя Бена. Довкола було тихо, і лише літачок Луї дзижчав десь неподалік у тумані.

— Ось він! — сказав Бур-бур-чан, коли Майя і Лунг приземлилися на залиту золотом долівку. — Там.

Прохання гнома

Панцир Кропивника лежав у величезній золотій калюжі, як скинута зміїна шкіра. Сніжинки з легким сичанням танули на її поверхні. З роззявленої зубастої пащі виринала зеленувата пара. Очі стали чорними, як згаслі ліхтарі.

Два дракони повільно брели рідким золотом до останків свого ворога. Луї промчав над ними і приземлився на розтоплений панцир. Коли щур відчинив дверцята кабіни, Мухоніжка виткнув голову з заднього сидіння і, не вірячи своїм очам, дивився на те, що колись було його господарем.

— Ви тільки погляньте, — сказав Луї, вистрибуючи на крило. — Він весь жерстяний! Як машини в людей, чи не так? — Він поплескав по ще теплому золоту. — За звуком схоже, що там всередині порожньо.

Мухоніжка дивився, широко розкривши очі.

— Зараз ми його побачимо! — прошепотів він.

— Що саме ми побачимо? — Луї присів на крилі, метляючи ногами. Але гомункулус не відповів. Він дивився як зачарований на роззявлену пащу Кропивника, з якої все ще струменіла блакитнувата пара.

— Чого ти чекаєш, Мухоніжко? — запитав Лунг, підходячи ближче. — Кропивник вже мертвий.

Гомункулус подивився