Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

не буде тим, ким вона була раніше, бо руки вже до самої смерті не служитимуть їй так, як служили до того. Ах, caramba Stramba, merde і Donnerwetter; майстер Шютце розповідав йому про втечу Бенвенуто Челліні з замку Сан-Анджело, – з он того, навпроти, – як про щось надзвичайно героїчне; і без ніяких на те підстав. Славетний Бенвенуто Челліні – йому це вдалося! У нього було все, що потрібне для втечі з в’язниці, – інструменти, якими він витягував з одвірка цвяхи, віск для виліплення фальшивих цвяхів, якими він потім замінив витягнуті, щоб замаскувати дірки; у нього були навіть слуги, які приносили йому простирала, щоб Майстер їх розрізав, – у нього, виявляється, були навіть ножиці! – на довгі смуги й сплів із них мотузку, дивно, навіщо він обтяжував себе нівеченням простирал і чому зразу не наказав своїм слугам принести зручну мотузяну драбину; у Петра ж, як це з усією очевидністю виявилося при денному світлі, був хіба оберемок злежалої соломи, груба кінська попона – і жодного простирала.

Пригнічений цими реальними фактами, він простягся на тапчані, щоб за браком кращого, – можливо, востаннє в житті, – трохи поспати; і з цієї хвилини все враз, мовби за помахом чарівної палички, перемінилося.

Річ у тім, що Петр відчув під лопаткою щось тверде; запустивши руку в солому, щоб відсунути мулький предмет, він витяг туго змотаний клубок мотузки завтовшки в мізинець, з зав’язаними по всій довжині вузлами, щоб за неї легше було триматися і спускатися. Серце в нього радісно закалатало; розглянувшись блудними очима по темниці, де вже зовсім стало видно, і шукаючи чогось такого, що дозволило б йому належним чином використати мотузку, яку послало саме небо, і застосувати її за призначенням – через вищерблену діру в мурі, вентиляційний отвір чи щось іще, куди міг би протиснутись такий стрункий юнак, як він, Петр раптом побачив на підлозі солідну, трохи не в два пальці завширшки й у десять пальців завдовжки, з гостро заточеними зубцями, пилку.

Пояснення тут було тільки одне, просте й очевидне. Не могло бути ніякого сумніву в тому, що невідомий Петрів попередник теж готувався до втечі й з цією метою роздобув чудову, з усього видно, мотузку, але таку нікчемну пилку, що через її явну непридатність він зі злості пошпурив нею, а Петр надибав її замість свого власного першокласного інструмента, шукаючи його навпомацки. «Тепер треба, щоб мені ще якийсь час дали спокій, і я практично буду врятований і опинюся на волі», – подумав Петр і знову заходився пиляти грати.

Щастя, яке так несподівано всміхнулося йому, сприяло й тут. Пилка страмбської вироби виявилася високої якості, та не менш якісними виявилися й грати, тож Петр три дні й три ночі ревно трудився, відкладаючи пилку тільки для короткого сну, поки перепиляв грати в шістьох місцях – двічі внизу, двічі ліворуч і двічі праворуч; і протягом цих трьох днів і трьох ночей ніхто не проявив до нього аніякісінького інтересу, хіба що вранці на початку десятої тюремник приносив йому глек води, миску овочевої юшки, шматок хліба і йшов геть, щоб знову з’явитись аж через добу. В панів від юстиції, очевидячки, були куди важливіші справи, ніж займатись невідомим крадієм акредитивів, а Петр використовував їхню зайнятість з вдячністю, скільки ставало сили і якнайкращим чином.

Третього дня, коли він вовтузився біля п’ятого і шостого перерізів, усі римські дзвони знову видзвонювали з раннього ранку аж до пізньої ночі, а в юшці, яку Петрові приніс тюремник, плавав шматок вареної яловичини; на Петрове запитання, з якого приводу такий щедрий частунок, той відповів, що сьогодні день народження Його святості. Увечері з веж замку Сан-Анджело гримнули постріли з мушкетів та аркебузів, що Петр розпізнав своїм натренованим слухом, і цей гуркіт, час від часу посилюваний похмурим бухканням важких ядер, був такий могутній, що мури вежі, в якій було ув’язнено Петра, відчутно тремтіли; мало того – десь біля брами святого Петра почали кидати ракети, і це так надихнуло римлян, що сичання каскадів іскор та золотого дощу над своїми головами вони супроводжували гучними вигуками «слава!».

А Петр, тим часом, пиляв і пиляв.

Уранці четвертого дня, коли довкола вже знову запанувала тиша, він закінчив сьомий переріз, цього разу ліворуч угорі, і йому залишилося перепиляти тільки в одному місці, праворуч угорі, другу вертикальну грату, яка досі була з’єднана з муруванням віконця. Не поспішаючи він міг би впоратись із цим до сутінків, щоб потім під покровом ночі, як каже поет, накивати п’ятами.

Але тут несподівано сталося нещастя, яке зруйнувало його ретельно продуманий план: коли сьомий переріз було закінчено і чудова страмбська пилка пройшла ним наскрізь, усі грати зненацька перехилилися й полетіли вниз, і за кілька секунд Петр почув, як вони з металевим брязкотом упали на брук біля підніжжя вежі. Петр переоцінив міцність їхньої опори – остання грата, переріз якої, він гадав, займе цілий день, поза його волею й без його допомоги вирвалася з муру, куди, як виявилось, була загнана не надто глибоко, – вивалилася із свого гнізда, і віконце враз стало незвично порожнє: невідомий ремісник, мабуть, полегшив собі працю тим, що не надто міцно, як можна було сподіватися, з’єднав грати з муром.

Отже, тепер не було вже іншої ради, ніж якомога швидше брати ноги на плечі й тікати, не гаяти ні секунди й накивати п’ятами, звіятись раніше, ніж сюди з’явиться тюремник, котрий, якщо він не сліпий, з першого ж погляду помітить, що віконце в темниці явно зазнало суттєвої зміни, й, виконуючи свій службовий обов’язок, зчинить галас. Петр в один мент прив’язав кінець мотузки до обрубка лівої вертикальної грати, котрий, як уже згадувалося, навмисне залишив у мурі, викинув назовні з віконця клубок мотузки, відтак просунув голову і, не вділивши ані найменшої уваги трагічній красі світанкового Рима, що розкинувся перед ним аж до неозорої далечі, швидко почав спускатися вниз, перебираючи руками й притримуючись при цьому ногами за вузли на мотузці. Кинувши побіжний погляд униз, Петр пересвідчився, що дальша втеча, якщо він торкнеться твердої землі, цілком можлива, бо вежа знаходилась у середині невеликого бастіону, оточеного захисним зубчастим муром, а цей мур був не дуже високий,