Читати книгу - "Списоносці"

і починається бізнес. Мартонфі, наприклад, для організації «Меч і хрест» одержує, скажімо, десять тисяч доларів. В цьому він дає розписку. Але разом з розпискою повертає офіцерові американської розвідки п'ять тисяч, за що той великодушно дозволяє йому взяти з залишених п'яти тисяч принаймні дві тисячі. Решту грошей, а саме три тисячі, вже у форінтах, через зв'язкового передають агентам, які розписуються в одержанні не трьох тисяч, а набагато більшої суми.

— Розумію, — кивнув я.

— Але це ще не все, — розповідав Дароці. — Зв'язковий повертається з зібраними матеріалами. Їх відповідно реєструють, потім пишуть доповідну. «Шпигунська доповідна такого-то агента. Одержав стільки-то доларів».

— А якщо зв'язковий не привезе матеріалів?

— Все одно пишуть доповідну.

— Як же?

— Вислуховують утікачів. На підставі їх слів фабрикують шпигунську доповідну, так наче її надіслав агент з Угорщини.

Я глянув на нього з подивом.

— Ті самі відомості керівники продають і французам, іноді й англійцям.

— Свинство! — обурився я. — Це ж явна спекуляція! І ти теж так робиш?

— Останнім часом роблю і я. Так роблять усі. Я не щ хочу відстати од інших.

— А скажи-но, — випалив я обурено, — чи не замислювались ви над долею тих, які діють на тому боці, ділком довіряючи нам? Скільки людей там щодня рискує життям, гадаючи, що їх. майбутнє в надійних руках? Між цими людьми є багато таких, які могли б непогано влаштуватись при комуністичних порядках. Але вони не роблять цього, думаючи, що ми теж чесно боремось.

— На щастя, і на тому боці є ідеалісти! Бо якби не було їх, не було б і цього бізнесу!..

Те, що я почув, дуже засмутило мене. З такою мораллю, з такими принципами нам ніколи не відновити колишньої Угорщини.

Кілька днів я був у похмурому настрої, а потім вирішив відкрити душу Пайпу. Він терпляче вислухав мене і зовсім не обурився, як це сталося зі мною. Очевидно, в моїй розповіді для нього не було нічого нового.

— Шановний пане полковник, — звернувся він до мене. — Масова робота такого характеру нам теж потрібна. Але, сподіваюсь, ви не думаєте, що в країні працюють тільки організації Мартонфі. Гарно ми виглядали б! Це тільки-загальна поверхня, під якою спокійно діють каші глибинні сили. Крім того, така масова робота відвертає увагу комуністичних органів безпеки. Вона варта того, що заробляють за неї Мартонфі та його колеги. А втім, і по цій лінії ми одержуємо іноді цінні матеріали.

— Отже, про все це ви знаєте?

— Звичайно.

— Розумію, — сказав я вражено.

— Відтепер з вашою допомогою ми перейдемо до справжньої роботи.

Незабаром я розшукав керівні кадри «Списоносців». Переглядаючи їх список, я з сумом констатував, що значна частина наших керівників загинула або попала в радянський полон. Та на їх місце прибули нові люди. В штабах Мартонфі та Бако працювало чимало генералів. Усі вони, як я згодом довідався, були членами колишнього штабу «Списоносців». У свій час Титус навіть від мене приховував їх імена. Після тривалого обговорення кандидатур вирішили поставити на чолі руху мене. Це лестило моєму самолюбству, проте я відмовився од цієї посади, бо, на думку Пайпа, мусив і далі діяти таємно. Справа в тому, що керівник організації в деяких колах емігрантів мав виступати відкрито, а саме, проти цього й заперечували мої англійські колеги. Керівником «Списоносців» було призначено генерал-майора Бако, а мене — його радником.

Пригадую, як на першій нашій нараді ми в урочистій обстановці вшанували однохвилинною мовчанкою пам'ять загиблих керівників «Списоносців». Тоді я ще вірив у подібні ритуали. А нині?.. Та бог з ним, шкода про це згадувати.

Ми розгорнули роботу. Незабаром були відновлені всі сектори організації «Списоносці» і призначені завідуючими надійні офіцери. Свої плани ми кожного разу погоджували з союзниками. Штаб «Списоносців» по суті був не чим іншим, як контрреволюційним воєнним міністерством. Ціною неймовірних зусиль нам пощастило добитися того, щоб всі емігрантські організації і групи визнали керівництво штабу «Списоносців». Покінчивши з внутрішніми організаційними питаннями, ми, нарешті, розпочали планомірну роботу по створенню організацій в Угорщині.

Восени 1947 року штаб скликав керівників еміграції на таємну нараду в Зальцбург. Там я виступав з тезами, погодженими з англійцями. Основна наша мета — повалення існуючого комуністичного ладу в Угорщині. Я закликав підпорядкувати цій меті всю діяльність, поклавши край будь-яким особистим ворогуванням, інтригам і об'єднавши свої сили. Я повідомив присутніх, що союзники асигнують значні суми для організації шкіл розвідників і диверсантів. Наше завдання підібрати людей для підготовки в цих спеціальних школах. Цю звістку присутні зустріли з великим піднесенням. Далі я говорив про те, що треба організувати в Угорщині осередки, за допомогою яких можна буде в слушний момент підняти в країні повстання і створити надійну розвідувальну систему. Я докладно роз'яснив суть своїх міркувань, і ми приступили до роботи.

Про все це я пишу коротко, щоб ти мав уявлення про наші труднощі, про необхідність весь час підбадьорювати людей, втлумачувати їм, що боротьба проти комуністів — справа не окремих людей. Колишні порядки і влада не впадуть їм у руки, мов дозрілий овоч. Треба відчайдушно боротися за своє щастя. Ці думки найкраще висловив Дароці, сказавши одного разу:

— Переді мною два шляхи: або я лишусь паном, або стану пролетарем. Якби я вибрав останнє, то мені краще було б повернутися в Угорщину і жити там. Але я не хочу бути злиднем і тому волію боротися.

Вести боротьбу неважко, якщо ворог робить помилку за помилкою. Саме помилки створюють сприятливі умови для успішної роботи. А комуністи Угорщини робили багато помилок, і ми не пропускали нагоди використати їх в своїх інтересах.

Пізньої осені сорок сьомого року я таємно відрядив Дароці в Будапешт. Він мав єдине доручення — зв'язатися з Титусом і обговорити можливість моєї з ним зустрічі. Одночасно через Титуса він мав передати Магді і Жолту, щоб вони розпочали роботу.

Десять днів пробув Дароці в Будапешті. Він привіз радісну звістку про те, що Титус через два тижні їхатиме у Рим