Читати книгу - "Принц Ґаллії"

Від несподіванки Філіп нервово закашлявся. Якби перед ним з’явився Сатана власною персоною, він би, мабуть, дуже злякався, але здивований був би значно менше, бо в існуванні Князя Темряви ніскільки не сумнівався. Марґарита поплескала його по спині.

— З тобою все гаразд, любий? Що трапилося?

— Нічого, — відповів він, насилу вгамувавши кашель. — Слиною подавився… То про що ми говорили? Атож, про заручини. Якщо не заперечуєш, оголосимо про них відразу після турніру.

— Умгу. А незабаром одружимося, — промуркотіла вона, запускаючи свої тонкі пальчики в його золотаву чуприну. — Це буде так чудово!

— Щоб я здох! — прошепотів собі під носа приголомшений Філіп.

Перед ним була лише жалюгідна подоба тієї гордої, незалежної, примхливої красуні, що зачарувала його напередодні ввечері. Правильна риси її обличчя безвільно розплилися, голос лунав мляво й відразливо, а великі сині очі дивилися на нього із собачою відданістю.

„Боже!“ — вжахнувся він. — „Що я накоїв!…“

Тим часом Марґарита міцніше притислася до нього і сказала:

— До речі, ти завжди покидаєш жінок серед ночі?

— Ні, рідко. Лише коли змушують обставини.

— І які ж обставини були цієї ночі?

— Я турбувався за Ґабріеля. Коли ми розлучилися, він був не в собі, і я дуже боявся, що він утне якусь дурницю. Як бачиш, мої побоювання справдилися. — Тут Філіп трохи покривив душею, причина його нічної втечі від Марґарити була набагато банальнішою. Вдень йому не вдалося як слід відпочити з дороги, і він швидко втомився, але не хотів виказувати це перед принцесою.

Марґарита нахилила голову й ніжно торкнулася губами до його губ.

— У такому разі, любий, за тобою боржок.

Філіп усміхнувся:

— А я не люблю залишатися в боргу.

— Тоді почнімо?

— Як? Просто тут?

— Ні, мені більше до вподоби займатися цим у ліжку. — Вона зграбно зіскочила з його колін і, сміючись, простягла йому руку. — Ходімо, поки я ще тримаюсь на ногах. Інакше тобі доведеться нести мене на руках.

— Без проблем, — відповів Філіп і підхопив її на руки.

Згодом, утомлені ласками, вони лежали поруч на широкому ліжку в принцесиній спальні. Філіп уже почав засинати, аж раптом до його вух долинув тихий схлип. Потім ще один.

Він розкрив очі і спантеличено поглянув на Марґариту. Щоки її були вологі від сліз.

— Що з тобою, любонько?

— Не зважай, — відповіла вона, утираючи сльози. — Просто… просто я подумала, що… що… — Обличчя її спотворила плаксива ґримаса, і вона з ниттям в голосі, немов скривджена дитина, протягла: — Ти-не-лю-биш-мене!

— Чому ж, кохана? — Філіп пригорнув її до себе й поцілував. — Я люблю тебе. Дуже люблю.

— Авжеж, любиш, — продовжувала скімлити Марґарита. — Так само, як любиш Бланку, свою кузину Амелію і ще десяток, якщо не сотню жінок.

— Ти помиляєшся! Я люблю тебе дужче, ніж інших.

— Все одно це не справжня любов. Ти не любиш мене так, як люблю тебе я.

— І як же ти мене любиш?

— Усім серцем. Усією душею. Вся моя любов належить тобі, тільки тобі — і нікому, крім тебе.

— О, Боже! — з удаваним переляком вигукнув Філіп. — Ти хочеш сказати, що не наставиш мені роги?

— Звісно, ні. Навіщо мені інші — адже в мене є ти… А ти… — Марґарита шмигнула носом і гірко зітхнула. — Ти зраджуватимеш мене, безсовісний! Я така нещасна…— І вона стала вкривати його лице палкими поцілунками.

— Чорти лисі! — скрушно промимрив Філіп. — Настає кінець світу…

Уже вкотре за останню добу йому довелося на ділі доводити Марґариті, як міцно він її любить.

Розділ XXXIII
у якому Філіп знайомиться з реґламентом турніру і дізнається про деякі подробиці з приватного життя Симона

О четвертій пополудні Філіп повернувся до своїх покоїв, щоб належним чином підготуватися до зустрічі з імператором. Але тут на нього чекало розчарування — години зо дві тому надійшло повідомлення, що начальник імператорського поїзду щось там наплутав у розрахунках, і італійські гості не встигають до Памплони завидна. Авґуст ХII відклав своє прибуття до ранку наступного дня, вирішивши заночувати в одній з резиденцій наварського короля, що за три години їзди від столиці.

Отож у Філіпа несподівано звільнився весь вечір. Повертатися до Марґарити йому не дуже кортіло: на сьогодні він був ситий нею по саму зав’язку і відчував якесь дивовижне спустошення на одну лише думку про її пестощі. До того ж він чув, як принцеса наказала пажам розшукати Рікарда Іверо. Вона збиралася відверто поговорити з ним про його спробу самогубства, а Філіпові аж ніяк не всміхалося стати свідком словесного (а може, й не тільки словесного) мордобою.

Бланка була зайнята. Ось уже третю годину поспіль вона, пускаючи в хід усі свої чари й доводи здорового глузду, марно намагалася переконати Ґабріеля в згубності його шлюбу з Матильдою. Як із самовдоволеною усмішкою сказав йому Етьєн, що підслуховував їхню розмову в сусідній кімнаті, все явно йшло до того, що Бланка зазнає поразки. Філіп ледве стримався, щоб не вмазати Монтіні по його всміхненій пиці, й подався до Ернана, але натомість знайшов лише його камердинера Жакомо, який повідомив, що Шатоф’єр, прихопивши Симона, поїхав оглянути ристалище і там трохи розім’ятися.

От тоді Філіп згадав, що має встановити біля відведеного йому шатра на ристалищі свій щит з гербом і власноруч підняти знамено, тим самим засвідчивши, що він, як лицар-призвідник, вже прибув на турнір і готовий битися з будь-яким посвяченим лицарем. Недовго думаючи, Філіп вирішив скористатися зручною нагодою, щоб поєднати корисне з приємним — залагодити необхідні формальності й побачитися з друзями.

Дорóгою до ристалища він відпустив поводи коня, дозволивши йому неквапно йти за слугами, а сам, ритмічно погойдуючись у сідлі, взявся читати щойно отриману копію реґламенту змагань, з якого випливало, що святковий турнір з нагоди вісімнадцятиріччя наслідної принцеси Навари розпочнеться