Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

тяжких її зусиль вимагало постачання всього фронту під Києвом, яке з великим успіхом зорганізували стрілецькі старшини.

Стрілецький штаб в Боярці розбудовував свою формацію, доповняв існуючі та творив нові сотні і курені зі змобілізованих повстанців, настановляючи на старшинські становища молодших стрілецьких старшин та підстаршин. Формовано нові скорострільні сотні в окремім скорострільнім Коші під командою Василя Соловчука. Стрілецька артилерія з одної батерії розвинулася в полк із сімома батеріями.

Протягом десяти днів від Мотовилівського бою створено Дивізію Січових Стрільців, зложену з двох полків піхоти і одного полку артилерії. Так поширили січові стрільці свою формацію до великої військової групи в кількості 6000 бойовиків.

Але стрілецькі старшини, під старшини та стрільці порозходилися по новостворених сотнях і куренях та батеріях та розгубилися між масою нового вояцтва. Новостворена дивізія не дорівнювала вже своїм характером і боєздатністю білоцерківському Січовому Стрілецтву.

Про цей період історії Січових Стрільців пише один із його найактивніших учасників: «Січові Стрільці робили на посторонніх у тих днях враження загіпнотизованих, людей сліпих і глухих на все, що довкруги діється, які знають лише одну мету: організацію здобуття столиці… «Святі якісь люди йдуть на Київ», – іноді говорили селяни. «Вони нічого для себе не бажають. Усе дають за волю народу». Були це часи ніколи перед тим і ніколи потім незрівняного героїчного підйому Січового Стрілецтва, про який із найвищим подивом висловлювалися всі очевидці».[214]

Повищі слова В.Кучабського вповні потверджує голова Директорії В.Винниченко: «Військове становище наше було не з блискучих. Не було офіцерів, не було одягу, не було зброї… Розуміється, в два-три тижні неможливо зорганізувати, навіть у найкращих обставинах, армії. І треба зазначити, що Січові Стрільці робили просто чудеса енергії, спритности, сміливости і працездатности… Українське селянство і робітництво, сформоване Січовими Стрільцями в сильне, дисципліноване й озброєне військо, почало все виразніше і виразніше перемагати…»[215]

В наслідок ультимативного домагання німців, повстанчі війська з наказу Верховного Командування УНР відступили вночі з 29 на 30 листопада з-під Києва на лінію віддалену 25 верстов від столиці. Бої під Києвом припинено до часу виїзду німців з України. Не зважаючи на це перемир'я з німцями, Верховне Командування, зорганізувавши достаточно повстанські збройні сили, наказало роззброїти німців на всьому Правобережжі. Цей наказ виконано 8 грудня, майже без бою. Тільки в Хвастові і Білій Церкві прийшло до важких боїв з німцями, в яких брала участь також одна сотня скорострілів Січових Стрільців з броневим потягом. Решта німців стягнулася до Києва, заявляючи про свою невтральність.

Рівночасно йшла організація військових частин під Києвом. Крім дивізії Січових Стрільців сформовано ще дивізію Чорноморців і дивізію Дніпровську, яку зібрав отаман Зелений на Трипільщині. Із тих трьох дивізій утворено наказом Верховного Командування з 3 грудня, Осадний Корпус, на чолі з командантом Січового Стрілецтва Євгеном Коновальцем. 8 грудня приділено до Осадного Корпусу ще 2-гу Дніпровську дивізію, та інші військові групи, які називано дивізіями, бригадами або куренями. Перед наступом на Київ Осадний Корпус рахував коло 50000 бойовиків і 48 гармат.

13 грудня рушив Осадчий Корпус в складі чотирьох дивізій, разом понад 20000 багнетів, на Київ. 14 грудня після артилерійської підготови почався загальний наступ. Зараз після полудня спротив гетьманських військ заломався. Увечері відділи Січових Стрільців і Дніпровців зайняли столицю.

Січові Стрільці співгосподарі визволеної столиці

Після визволення Києва, Директорія передала Січовим Стрільцям військову владу в Києві, вважаючи, що тільки вони зможуть завести лад і безпеку в столиці. Цей дуже відповідальний обов'язок адмініструвати столичним містом під час революції був получений з небезпекою встрявання військових чинників в політику та вмішування в справи громадсько-політичного характеру. Ця небезпека була тим більша, що Директорія не дала Команді Січових Стрільців певних директив щодо поступування в основних політичних справах, як рівнож в багатьох складних проблемах місцевого значення.

Стрілецька Рада не радо погодилася перебрати політично-військову владу в Києві, бо це противилося основним принципам аполітичности Січового Стрілецтва, яке ніколи не бажало впливати силою своїх багнетів на громадсько-політичне життя. Вона передбачала, що кожну військову дію чи наказ збоку Січових Стрільців політичного характеру, будуть оцінювати як надужиття влади і самоволю.

Стрілецька Команда мала в пляні скріплення боєздатности та поширення Дивізії Січових Стрільців, перед якою стояли в майбутньому важливі бойові завдання. Тому Січові Стрільці не думали залишатися в Києві та грати там політичну ролю. Вони бажали радше станути залогою в іншому районі України, щоб в сприятливіших і спокійніших обставинах попрацювати над збільшенням і скріпленням своєї бойової сили.

Та передання Січовим Стрільцям такого важливого і важкого обов'язку як безпека столиці, було доказом заслуженого довір'я до них нової влади і найширших кіл українського громадянства. Директорія, передавши Січовим Стрільцям організацію Осадного Корпусу, мала в проєкті доручити їм також організацію всієї армії УНР.

Головним завданням Осадного Корпусу була охорона майна і життя мешканців столиці та заведення ладу і порядку, в першій мірі серед багатьох нездисциплінованих військових частин, які ввійшли з Осадним Корпусом до Києва, та почали витворювати там анархію, та всякі бешкети. Були між ними частини, які відмовилися виконати наказ Команди відійти на фронт проти большевиків (обидві Дніпровські дивізії), та які, забравши з військових магазинів багато майна, відійшли пізніше до Трипілля, звідки підняли бунт проти Директорії. Появилося багато самозванчих отаманів, які користаючи з революційного хаосу, на чолі збройних відділів творили безладдя й анархію. Своїм авантюрництвом і розгнузданою поведінкою, вони підривали авторитет Директорії. Найбільш небезпечною була підривна робота, яку почали вести серед українських військових частин агенти большевицької Москви та всякі провокатори, з метою розвалити основи молодої української армії. Ця акція, на жаль, находила прихожий грунт серед національно несвідомих та нездисциплінованих частин залоги Осадного Корпусу.

Проти всіх тих явищ повели Січові Стрільці енергійну боботьбу, маючи на увазі тільки інтерес і добро української державности. Усі протидержавні виступи явних і скритих ворогів української влади ліквідовано на основі розпорядків Команди Осадного Корпусу. Обвинувачення з цієї причини Січових Стрільців у військовій диктатурі та реакційності, які дехто кидав пізніше на них, являються з сьогоднішньої перспективи зовсім безпідставними.