Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

VII. «Вам страшно тої огняної хвилі...». Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 11-12, с. 207 (цикл «Хвилі», VI).

VIII. «В снах юності так сквапно ми шукаєм...». Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 156 (цикл «Хвилі», V). Перший рядок тут має редакцію: «В житті так довго, тоскно ми шукаєм...».

IX. «Як те залізо з силою дивною...». Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 156 (цикл «Хвилі», IV). Перший рядок тут має редакцію: «Як те залізо з силою чудною...».

X. «Смішний сей світ! Смішніший ще поет...». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 58-59.

XI. Сікстинська мадонна. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 59-60.

XII. «Ось спить дитя, невинний ангел чистий...». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 60-61. Зберігся автограф (№ 193, с. 82) з датою: «Лат[инська] велика субота, 12/4, 1884». У другому виданні збірки «З вершин і низин» дата поезії - 1881. В одному із примірників другого видання збірки І. Франко в 1913 р. уточнює дату написання вірша: «Писано д[ня] 12 цвітня (лат[инська] велика субота), 1884». Цей примірник зберігається в особистій бібліотеці В. С. Щурата.

XIII. Пісня будущини. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 61-62.

XIV. «Досить, досить слова до слів складати...». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 62. Зберігся автограф (№ 231, с. 7) під заголовком «Досить». Дата - 11.IV.

XV. «Ні, не любив на світі я нікого...». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 158. Зберігся автограф (№ 230, с. 7 форзацу). Перебуваючи 1889 р. в тюрмі, І. Франко написав ще один сонет (але іншого змісту) - «Ні, не любив на світі я нікого...», опублікований М. Возняком у журн. «Вітчизна», 1946, № 5, с. 178. Зберігся автограф сонета (№ 234, арк. 2). Текст його подається в другому томі цього видання.

XVI. «І довелось мені за се страждати!..». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 158-159. Зберігся автограф (№ 230, с. 7 форзацу).

XVII. «Колись в сонетах Данте і Петрарка...». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893. Зберігся автограф (№ 230, с. 4 форзацу), датований 14.9. Дата першодруку (24 сент[ября] 1889) не точна.

Рюккерт Фрідріх (1788-1866) - німецький поет і учений-орієнталіст, професор Берлінського університету.

ТЮРЕМНІ СОНЕТИ

Сонети IV та XXXII-XXXVIII вперше надруковано в журн. «Народ», 1890, № 23, с. 371-372 (XXXII, XXXIII); № 24, с. 386-387 (IV, XXXIV-XXXVIII). Інші поезії цього циклу вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 160-183.

Всі сонети циклу, за винятком II, VIII, XIX і XXVIII, записані І. Франком на обкладинках книжки, яка зберігається в архіві письменника (№ 230). 51 Створені вони в 1889 р. у коломийській тюрмі. Автографи сонетів датовані і дають змогу уточнити час їх написання. Так, в автографах перший і сьомий сонети датовані 14 вересня 1889 р., а п’ятий - 17 вересня 1889 р. Під автографами сонетів, опублікованих у № 24 «Народу», стоїть дата: «9 жовтня 1889».

У «Змісті» збірки «З вершин і низин» (1893) Франко дав окремим сонетам та групам їх (XII, XVIII, XX, XXIII, XXIV, XXV, XXVI, XXXVI-XLIII) заголовки, які зберігаємо в нашому виданні.

Сонети XXXVI-XXXVIII навіяні апокрифічними оповіданнями про Пілата. Франко, подаючи в упорядкованій ним збірці апокрифів і легенд оповідання про Пілата і богородицю, писав у примітці: «Пілат був героєм многих пізніших християнських легенд, із котрих одні роблять його остаточно християнином і мучеником за Христову віру, інші велять йому вмерти або з присуду кесаревого за те, що легкодушно дав замучити Ісуса, або скінчити самовбивством, причім додають, що його тіла не хотіли прийняти ні земля, ні вогонь, ні вода» («Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко», т. 2. Львів, 1899, с. 338 («Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», т. 2).

У збірнику на честь Елізи Ожешко, який вийшов у світ 1893 р., («Upominek. Ksiaźka zbiorova na cześć Elizy Orzeszkowej (1886- 1891)», Krakóv-Petersburg, 1893, с. 207-208), І. Франко надрукував «Легенду про Пілата», що відрізняється від XXXVI-XXXVIII сонетів, власне, лише прозовою формою викладу.

Сонети XLIV і XLV, спрямовані проти австрійської монархії, у збірці «З вершин і низин» (1893) адресовані - з метою обійти австрійську цензуру - Росії. Насправді ж мається на увазі Австрія. Четвертий рядок сонета XLIV («О А[встріє]! Де ти поставиш стопи...»), відтворений за автографом, у збірці має таку редакцію: «Росіє! Де лиш ти поставиш стопи...». Як слушно зауважує М. Возняк, зміст обох сонетів показував кожному вдумливому читачеві, що вони спрямовані не проти Росії, а проти Австрії: натяк на Сибір у першому з них усував будь-який сумнів (М. С. Возняк. З життя і творчості Івана Франка, с. 192). Крім того, І. Франко не міг всупереч елементарним географічним відомостям сказати про Росію: «Багно гнилеє між країв Європи...», як не міг сказати - всупереч дійсності,- що царизм дав народам «всім... зверхні вигляди свободи». І, нарешті, своє ставлення до Росії як «краю туги та терпіння», «краю крайностів жорстоких» поет виявив у XXXIII сонеті.

Академік А. Кримський свідчить: «Ів. Франко, друкуючи свою збірку «З вершин і низин», надсилав до мене (звичайно, що в запечатаному конверті) кожен готовий аркуш збірки негайно ж після того, як він друкувався, і часами робив на полях деякі свої зазначки. Цей примірник «З вершин і низин», що він мені таким чином потроху прислав, тепер належить Українській Академії наук і переховується в книгозбірні Комісії словника живої української мови. 52 В ньому на стор. 182 кожен охочий може побачити власноручну, чорнилом зроблену виправку Ів. Франка до сонета № 44. Слово «Росіє» в 4-му рядку Франко закреслив і надписав «О Австріє!», а разом викреслив слово «лиш» як позаметрове; ще й поставив збоку той коректорський знак, що їм у