Читати книгу - "Лист до короля"

що вони не знайшли Чорного Лицаря з Червоним Щитом і підозрюють, що він втік до Евіллану. Спершу вони збиралися туди, та доручення короля Дагоната змусило їх відмовитися від цього наміру. Лише на деякий час; невдовзі Сірі Лицарі зберуться знову, щоб завершити свою справу.

— Але чому їм довелося її відкласти?

— Королю знадобилися найбільш випробувані з його мандрівних лицарів, і передусім — Ристридин. Доручення короля було невідкладне, тому досягнення мети яку поставили перед собою Сірі Лицарі, довелося відтермінувати. Більше про це мені нічого не відомо. Евейн розповідав, що спершу збирався сам їхати на південь, щоб продовжити пошуки Лицаря з Червоним Щитом. Та потім добряче поміркував і вирішив, що краще спершу повернутися до короля Унавена. Він був у від’їзді значно довше, аніж було призначено, а подорож до Евіллану забрала б іще більше часу. Треба було пояснити королю причину своєї відсутності, ба більше: сповістити його нарешті про загибель лицаря Едвінема. Він не міг достеменно знати, що ти ніс королю цю звістку, лише здогадувався про мету твоєї подорожі. Ось так і вийшло, що він поїхав знову на захід і у нас заночував.

— Справді прикро, що я його не побачив, — зітхнув Тіурі. — Я зустрічав у королівстві Унавена його брата.

Юнакові довелося і про себе дещо розповісти, особливо прискіпливо розпитувала Лавінія.

— Який-небудь менестрель міг би скласти пісню про твої пригоди, — сказала вона наприкінці.

Тіурі сором’язливо усміхався, але й трохи пишався собою. Потім він розповів про Паккі, який знав багато пісень і навіть придумав мелодію на слова листа, щоб запам’ятати його. Ох, Паккі! Тіурі досі сумував за ним, та журба його повністю розчинилася в цьому дружньому, зацікавленому товаристві.

Час спливав, було вже доволі пізно, але Тіурі дуже кортіло привітатися з Арданвеном. Зі своїм конем! Герцог без вагань повів його до стайні. Вороний одразу впізнав Тіурі, і це була щаслива зустріч. Тіурі погладив вірну тварину, він уже уявляв їхню поїздку. Він стане мандрівним лицарем — так, лицарем! — і їздитиме всюди світом з мечем короля Унавена на поясі.

Тіурі відчував себе майже справжнім лицарем, коли наступного дня вирушив у путь верхи на Арданвені. Він шкодував, що не зміг прийняти запрошення господарів замку Містеринат загостювати в них, бо дуже поспішав до короля Дагоната. Герцог та Лавінія проїхали з ним разом чималий відрізок шляху, аж до лісу. Там, у невеличкій корчмі, перш ніж попрощатися, вони поїли й відпочили.

— Пообіцяй, що відвідаєш нас іще раз, — сказав герцог.

Тіурі обіцяв. Потім став прощатися з Лавінією. Коли він простягнув дівчині руку, вона впустила пальчатку. Тіурі підняв її, хотів був повернути, та передумав.

— Можна, я залишу її собі?

— Навіщо?

— Щоб нести на шоломі під час турніру, коли я стану лицарем. — він замовк і відчув, що червоніє.

Лавінія теж зашарілась і лагідно промовила:

— Звісно, ти станеш лицарем. Гаразд, Тіурі.

Тут вони помітили, що герцог дивиться на них, і зовсім зніяковіли.

А герцог, ховаючи в бороді усмішку, сказав:

— Можливо, ми якось завітаємо до столиці — улітку, коли влаштовують турніри. Я хочу сказати — до побачення, Тіурі, і хай щастить тобі.

Тіурі рушив далі на схід. Юнак дивився на паль-чатку Лавінії і бачив перед собою молоду панянку. Він мріяв, як улітку дівчина приїде до міста. Принаймні Тіурі хотів побачити її знову; він поїде, і якомога скоріше, до замку Містеринат, до тих, хто став його друзями, — а юна пані Лавінія, щиро кажучи, навіть більше.

«Як багато друзів я знайшов, поки подорожував, -подумав він. — І тут, і в королівстві Унавена».

Тіурі зітхнув. Він знову був один; він попрощався з усіма. Навіть Паккі, з яким він пережив скрутні часи, більше не було поруч. Юнак ласкаво поплескав Ардан-вена по загривку.

— У мене є ти, Нічний Вітре, а інших я неодмінно теж іще побачу.

5. Ліс

Дорога, якою Тіурі тепер їхав, була для нього новою, бо ж, прямуючи на захід, він її уникав. На Арданвені він міг дістатися міста днів за шість. Була гожа днина. Аромат осені наповнював повітря, а дерева оповивав золотаво-багряний серпанок. Панувала тиша; дорогою йому майже ніхто не зустрічався.

На третій день після від’їзду з Містерината, опівдні, він опинився біля однієї з тих дерев’яних споруд, що були тут і там зведені вздовж дороги, щоб подорожні й коні могли перепочити: трактирів у цих малонаселе-них місцях майже не було. Тіурі під’їхав ближче, розмірковуючи, чи залишитися йому тут і заночувати, а чи їхати далі. Було ще рано, а поспати він міг і просто неба. Юнак помітив, що в будинку вже були мандрівники, а з приміщення, що правило за стайню, Тіурі почув іржання коней; поруч із вхідними дверима висів щит, і це означало, що тут перебував хтось із лицарів. Тіурі намагався пригадати, хто ж у королівстві Дагоната носить срібний, сірий і зелений кольори, але перш ніж згадав, хтось вигукнув:

— Чи не Тіурі це, син Тіурі?

Юнак озирнувся й побачив лицаря, що стояв на дорозі. Лише коли той підійшов ближче, Тіурі впізнав Ристридина з Півдня. У легкій кольчузі й зеленому плащі він був геть інакшим, аніж колись у вбранні Сірого Лицаря. Вони радо привіталися, й Тіурі, звісно, одразу ж вирішив залишитися, щоб поговорити з Ри-стридином і дізнатися новини.

— Ти не зустрічав Евейна? — запитав Ристридин.

Тіурі заперечно похитав головою.

— Та й наша зустріч — теж випадковість. Я чекаю тут на Арвата і його воїнів. Щойно вони прибудуть, ми поїдемо до лісу. Я сподівався на них раніше і стояв тут, видивляючись, чи не з’являться вони.

— А де лицар Бенду? Герцог Містеринатський розповів мені, що загін Сірих Лицарів розпався.

— Це правда. Та зберемося знову, аби покарати того, хто ще не покараний, — Чорного Лицаря з Червоним Щитом. Розповідай спершу ти. Чи ти все ще зобов’язаний мовчати?

— Тепер можна, лицарю Ристридине. Я зробив те, що доручив мені лицар Едвінем: доправив листа королю Унавену. Ось і все.

— Небагато слів тобі знадобилося, щоб описати таку довгу подорож, — усміхнувся Ристридин, пильно дивлячись на Тіурі, і додав: — Те, що ти пережив, пішло тобі на користь і не зашкодило, Тіурі, син Тіурі! Я говорив з твоїм батьком у Дагонатбурзі. Він багато думав про тебе і дуже в тебе вірить. А твоя мати