Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я голосую за психолога, — жартівливо відповіла Вікторія. — Твій дідусь теж доклався до розмови. Казав, що потрібно, аби ми «добре виспалися».
— Це звучить майже тактично, — я відкинув голову назад, усміхаючись. — Хоча я певен, що його визначення «виспатися» точно не збігається з бабусиним.
Вікторія засміялася, тепер уже голосніше. Її сміх був настільки заразливим, що я не втримався й теж почав сміятися.
— Сподіваюсь, більше ніхто нічого не казав? — запитав я після кількох секунд тиші, підозрюючи, що мій один ну дуже балакучий друг точно не оминув цю тему.
— О так, авжеж, Ніно просто підморгував і казав, що «Камілло точно знає, що робити».
— Оце вже занадто, — я похитав головою, утім всередині ледве стримував регіт. — Треба буде якось потурбуватися, щоб він замовкнув.
— Ти вже маєш план?
— Так, — я зобразив замислений вираз обличчя. — Змушу його розповісти ще сто вісімдесят три тости на наступному весіллі.
— Тоді він точно не виживе, — підсумувала вона, сміючись.
— Як і ми сьогодні, — я посміхнувся, потім зробив паузу й додав. — Знаєш, Вікторіє, можливо, нам слід продовжити жити за дідусем планом?
— Це як?
— «Добре виспатися».
Вона підняла одну брову, грайливо дивлячись на мене.
— Спочатку розберіться зі своїми кучерями, сеньйоре Бореллі. І тільки потім можемо обговорювати будь-які «плани».
— Це оголошення війни? — я склав руки на грудях, намагаючись виглядати серйозним.
— Це лише заява фактів, — відрізала вона, усміхаючись.
Я знову засміявся, відчуваючи, як напруга цього довгого дня поступово зникала, залишаючи після себе лише легкість і тепло. А потім потягнувся, демонстративно пригладжуючи свої кучері руками, ніби намагаючись підкреслити їхню унікальність.
— Ну, сеньйоро Бореллі, якби ви знали, скільки зусиль потрібно для підтримання такого хаосу в ідеальному стані…
— Камілло, не перебільшуй, — перебила вона, хитаючи головою. — Ти просто щоранку миєш голову, а сьогодні вирішив додати ще трішки гелю для укладки.
— Це мистецтво, — серйозно відповів я. — Проте якщо тобі так не подобається, можу відмовитися від гелю.
Вікторія примружила очі, спостерігаючи за моєю демонстрацією.
— Якщо чесно, ти виглядаєш ще гірше без нього.
— Що?! — вигукнув я, театрально хапаючись за серце. — Це найжорстокіший удар за весь день!
— Ну добре-добре, — вона засміялася, піднімаючи руки вгору, наче здається. — Я визнаю, що ці кучері навіть мають певну чарівність…
— «Певну»? — я підняв одну брову, наблизившись до неї. — Вікторіє, це не просто чарівність. Це моя головна зброя!
— Головна зброя, кажеш? — вона склала руки на грудях, а посмішка на її обличчі ставала все ширшою. — І як часто ти використовуєш цю «зброю»?
— Щоразу, коли треба, — я вдав впевнений тон, утім очі зрадницьки світилися сміхом. — Взагалі, весь я — це ще та «зброя масового ураження»
Вона не стрималася й засміялася ще голосніше, відкинувшись на спинку дивана.
— Ти просто неймовірний, Камілло.
— А ти тільки зараз це зрозуміла? — відповів я, трохи нахиляючись ближче, щоб упіймати її погляд.
Її сміх затих, але усмішка залишилася. Ми дивилися одне на одного кілька секунд — тепло, без напруги чи нервів, просто радіючи цьому моменту.
— Ну гаразд, — нарешті промовила Вікторія, піднімаючись із дивана й тягнучи мене за собою. — Йдемо спати, містере «головна зброя масового ураження».
Дівчина зупинилася на сходах, обернувшись до мене і кинула такий грайливий погляд, що я майже почув, як у моїй голові спалахнув сигнал тривоги.
— Просто спати? — перепитав я, навмисно сповільнивши крок і надавши своєму голосу ноток невинності. — Чи все ж таки за дідусевим поняттям «спати»?
Її очі примружилися, а куточки губ ледь здригнулися, видаючи ледь помітну посмішку.
— Камілло, ти невиправний, — сказала вона, голосом, у якому прозвучав такий знайомий відтінок лагідного дорікання.
— Невиправний? — я зробив крок ближче, нахиливши голову так, щоб наші погляди зустрілися. — І все ж ти погодилася стати моєю дружиною. Як так сталося?
Вікторія видала короткий, роздратований хмик і підняла брови.
— А ти забув? Ти змусив мене!
— Я? — я поклав руку на груди, роблячи вигляд, ніби її звинувачення глибоко мене образило. — Це ж ти збила мене на мотоциклі. Іншого виходу не було — тільки одружитися.
— Йди до біса, Бореллі! — вона закотила очі й рушила далі, але я точно помітив, як у її очах спалахнув вогник сміху.
— Я теж тебе люблю, моя кохана дружино.
— Твоя любов — це твоє покарання, — кинула вона через плече, але на її губах грала усмішка, яка здавалася теплішою, ніж будь-які слова.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сет кохання та поразки , Ксандер Демір», після закриття браузера.