Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

Добре, що ніхто не бачив його в такому стані. Він опанував собою і почав роздивлятися сліди ворога. Поміж травою була зрита свіжа земля. Безглуздо було б ще й далі їхати по цьому слідові — чорноногий втік.

Чорний Сокіл подався до ранкової стоянки на березі, де стерегли коней обидва брати Круки. Четансапа хотів сповістити їм про смерть їхнього батька.

Мовчки сприйняли брати звістку.

Разом з Чорним Соколом поїхали вони у видолинок, де відбувалася боротьба і де на них чекала решта супутників. Там же знайшли брати тіло свого загиблого батька. Вони підняли його, бо земля не повинна торкатись мертвого. Сини поклали на нього всю його зброю, загорнули небіжчика в ковдру і прив'язали до коня. Півколом сиділи жінки й діти чорноногих, безмовно і похмуро скорившись своїй долі.

Чорний Сокіл і Шеф де Лю оглянули прерію. Ніде не видно було нічого підозрілого. Тоді Четансапа оголосив, що, незважаючи на відсутність води, вони залишаться на ніч у видолинку. Річка була недалеко. Хто хотів, міг примести собі води у шкіряному мішку.

— Гірський Грім повернеться сюди, — звернувся Четансапа до своїх друзів. — Його жінки й діти у наших руках.

— Та не суши собі голови через того чорноногого, — промовив Бобер. — Обидві руки у нього скалічені. Поблизу немає ні його братів, ні батьків. Стерв'ятники все одно зжеруть його.

Четансапа на це не сказав нічого. Він ліг на луговий схил і втупився очима в сутінки наступаючої ночі. Інші теж мовчали, і в маленькому гурті запанував гнітючий, похмурий, як темрява, настрій.

Єдиним з усіх, хто ще думав про тілесні потреби, був Бобер. Він використав час, поки Четансапа марно переслідував ворога, і убив кілька лугових собачок. Нелегко було зловити цих маленьких вгодованих гризунів, що жили у лабіринті ходів під землею. І навіть коли вони виходили на пошуки їжі, то завжди були насторожі, і тільки-но один і них свистом подавав сигнал про небезпеку, як всі зараз же зникали у норах. Але Бобер перехитрив-таки кількох. Він здер шкуру з своєї здобичі і привів товстощоку вдову чорноногого, щоб довести справу до кінця. Жінка розшукала сухого гілля, яке тут взагалі важко було знайти, а тоді розіпнула на чотирьох вилоподібних палицях шкіряну ковдру і розпалила під нею вогонь. З-під ковдри дим розсіювався на всі боки, а вогонь було видно лише зблизька. Індійці часто користувалися цим запобіжним заходом для прикриття вогню, щоб маскуватися від розвідників. Коли тушки засмажились, Бобер розподілив їх. Найкращі дістались братам Крукам, а після них одержали свою пайку Четансапа і Шеф де Лю. Чапа, повечерявши останнім, простягнув ноги до вогню і з насолодою втішався теплом, якого був позбавлений протягом багатьох тижнів. Час від часу позирав він на свого худорлявого друга, але бачив, що той не має охоти розмовляти. На ньому, як на ватажкові маленького загону, лежала відповідальність за всіх, і він почував себе винним у смерті одного з найкращих людей Ведмежого братства.

Четансапа обіперся головою на руки і вдивлявся в світло й тіні місячної ночі. Йому видно було все як на долоні: місцевість, людей, тварин. Він навіть розрізняв кольори, так ясно світив з неба серп півмісяця. Кілька собак чорноногих злобно гарчало на койота, що, дзявкаючи, здалеку доводив свою хоробрість. Коні мостилися спати, тільки сиваш був ще голодний і пасся.

Чорний Сокіл чекав на вождя сітсікау. Він був переконаний, що чорноногий повернеться і спробує принаймні поговорити з своїми та дати їм деякі вказівки. Дакота помітив, що дівчина Сітопанакі відійшла в самий задній, найвіддаленіший від дакотів ряд своїх одноплемінників. Вона також сподівалася, що Гірський Грім прийде, і хотіла зробити усе, щоб братові легше було крадькома наблизитись до них. Поки місяць у небі, він не прийде. Але глибокої ночі, коли світило сховається, він, мабуть, наважиться підійти. Дівчина схилилася над мертвим хлопчиком, що лежав на її колінах. Вона могла б бути сестрою Уїнони.

Опівночі Бобер заступив на варті обох Круків. Молоді воїни прийшли і сіли біля коня, на якому лежав їх батько. Собаки чорноногих скрутилися і більше не брехали. Щільно збившись докупи, сиділи почіпки жінки й діти чорноногих, що з полону довгих ножів потрапили у полон до дакотів. Вони не наважувалися голосити над своїми померлими. Лише тихо линула похоронна пісня обох Круків.

У місячному сяйві Четансапа помітив чоловіка, що здалеку, з прерії, прямував до табору. Коли він зійшов на гребінь горба, його силует чітко вирізьбився на ясному тлі ночі, потім він знову зник у виярку. Спостерігач уже знав, що це за індієць. Він приклав до плеча рушницю. Чоловік у світлі місяця на невеликій відстані був гарною мішенню. Четансапа впізнав його.

Це прийшов Гірський Грім.

Він не ховався, тому Четансапа дав йому можливість підійти.

Собаки прокинулись і заскавчали. Вони почули хазяїна… В гурті жінок і дівчат, що, тісно збившись, сиділи купкою, пройшов рух, наче хвиля, яку збурив порив вітру. Але відразу ж після цього вони знову сіли покірно й байдуже, і тільки шепіт, яким вони заспокоювали розбуджених дітей, виказував, що вони не сплять.

Чорний Сокіл не рухався з місця. Він навіть і тоді не підвівся з трави, коли Гірський Грім ступив у видолинок. Ворог зупинився, немов очікуючи чогось.

«Хай собі стоїть і чекає», — подумав Четансапа.

Вночі Гірський Грім здавався ще вищим.

Скавучання собак перейшло в затихаючий дзявкіт. Чоловіки прокинулись і дивились на чужинця. Коні стривожились, підвели голови. Вгорі на вершині горба Четансапа побачив ствол рушниці, яку вартовий спрямував на вождя чорноногих.

Чорноногий стояв довго. І лише коли переконався, що ворог не вважає за потрібне вийти проти нього, зрушив з місця. Він обминув жінок і дітей, навіть не глянувши на них, і наблизився до зв'язаних воїнів. Тіла, обкручені ласо, лежали в траві між вогнищем і місцем, де заліг Четансапа. Дакота й голови не повернув, але очі його уважно стежили за кожним рухом ворога.