Читати книгу - "Полуничний сезон"

що Товкач напідпитку, а коли так, то — або разом випивали, або зустрічалися увечері. В обох випадках Товкач міг проговоритися про став і ятери. Та оперативники встановили — ні з ким, на кого могла б упасти підозра, він не зустрічався, а випив у чоловіка, якому під кінець робочого дня привіз піску. Залишалося таємницею: чому увечері Геннадій Нужний приходив до Товкача?

— Отже, смерть Товкача настала відразу внаслідок попадання дробу в голову й серце, близько одинадцятої вечора. Балістична експертиза показала: постріли зроблено з відстані близько сімдесяти п'яти метрів, пижі фабричні, такі, як у вилучених у Губенка набоях. Ідентифікаційне обстеження зброї показало, що постріли зроблено з такої ж (такої, а не цієї) рушниці, як у Губенка. Криміналістична експертиза ствердила: на речах Нужного знайдено залишки комбікормів, а на речах Самійленка і Дерев'яного тих залишків не виявлено. Виходить, речі Нужного перевезено машиною Товкача (він перед цим розвозив комбікорми), а Самійленка і Дерев'яного чимось іншим. Чи, бува, не УАЗом? Якщо так, тоді вбивця — Пилипчук. Але ж він того вечора допізна був удома, і взагалі відтоді, як розрахувався на комбікормовому заводі і став працювати у райсільгосптехніці, знав лиш одну дорогу — з дому на роботу й назад.

— Чого мовчите? — порушив тишу Скрипка. — Давайте будемо щось вирішувати, бо час не жде.

Висловлюватися піхто не поспішав, кожен чекав, кидаючи вкрадливі погляди по боках: як інші? Ті, що обіймали нижчі посади, почувалися вільно, перешіптувалися. Сидоренко ніби не помічав того. Він зовсім розслабився, відкинувся на спинку стільця і несподівано для всіх бадьоро усміхнувся. Скрипка повернув у його бік голову. В очах було чекання. І начальник, нащось поглядаючи у вікно, заговорив:

— Мені здається, нам нема чого сушити мозок. Треба братися за Губенка — і вся пісня.

— Воно й справді багато слідів веде до нього, — погодився слідчий прокуратури. — Тільки, як любить говорити Павло Якимович, без причини і листок не впаде з дерева. Яка ж тут причина? Який мотив убивства?

— А без мотивів хіба не можна вбити людини? — підвищив голос начальник. — Губенко вчора був п'яненький, ніч темна, почув — щось хлюпоче, і шарахнув із двох стволів. Тут дехто може сказати: а чому не викручувався, не брехав, що не був на ставу, а якщо був, то стріляв десь подалі й таке інше? Бо не впав, що сталося вбивство. А щодо Пилипчука, то я схильний вважати, що він все ж перепродував крадене.

Чим довше говорив начальник райвідділу, тим більшало в його голосі певності — він був щиро перекопаний у правоті своєї версії.

— Я не можу з вами погодитися, Іване Івановичу, — сказав Турчин. — Губенко був не такий уже п'яний, аби шум, знятий людиною, прийняти за шум ондатри.

— І все? — хитнув головою Сидоренко.

— А хіба цього мало?

— Ви що, зовсім відкидаєте причетність Губенка до вбивства?

— Зовсім не відкидаю. Тільки повторюю: не бачу мотивів.

Втрутився Іваненко:

— Дозвольте мені?

— Що там у вас? — не зовсім привітно глянув на нього Сидоренко.

— Усе це, здається мені, треба пов'язати з квартирними крадіжками. Я думаю так: квартири обікрали Губенко, Нужний і Товкач. Коли побачили, що ми натрапили на їхній слід, прикрилися Нужним. А те, що Геннадій плутав під час експерименту, можна пояснити просто: у квартирах не був, а тільки переносив крадене. Звідси й відсутність залишків комбікормів на речах, украдених у Самійленка і Дерев'яного.

— Тоді Губенку доведеться прибирати з дороги ще а Нужного, — додав Яківчук.

— А нащо? Його ж виправдали. І прошу врахувати: після того, як Геннадія відпустили, він пішов прямісінько до Губенка.

— А як же з Пилипчуком? — посміхнувся Сивокінь.

— Перепродувач.

— Нереально.

— Вам, лейтенанте, таке в голову прийшло, що… — зауважив Сидоренко. — Мало того, ви зовсім ігноруєте факт, що Губенко та Нужний у ніч із чотирнадцятого на п'ятнадцяте були на річці.

— А хто таке ствердив: Губенко. Йому підспівує Артем Яковенко. Хай буде всім відомо: Артем — одного поля ягода з Губенком і Нужним. До того ж за карбованця може піти на все.

— То таки правда, — хитнув головою Яківчук. — Ненадійний чоловік той Артем.

— То на біса такого берете у свідки! — гримнув Сидоренко.

— А як іншого не було…

Скрипка лиш чув про крутий норов нового начальника райвідділу, але не дуже вірив тому. Вважав, тут усе простіше — нова мітла мете по-новому. Тепер от поморщився від гарячки Сидоренка.

— Якщо ви, товаришу старший лейтенант, — Сидоренко глянув на Яківчука, — і ви, товаришу лейтенант, подивився иа Іваненка, — думаєте заднім числом, то хоч зводьте довести, що воно так, а не інакше. Іншими словами, дайте розумного, чесного, порядного свідка. А ви, товаришу капітан, — метнув погляд на Турчина, — шукайте більш аргументовані мотиви або антимотиви. Висувати версії — всі мастаки.

Скрипка вслуховувався в кожне слово начальника, оперативників, був аж надто серйозним і, хоч усі поглядали на нього, висловлюватися не поспішав. І, певно, ще мовчав би, якби начальник не звернувся до нього:

— А яка ваша думка, товаришу слідчий?

— Я погано ознайомлений зі справою про квартирні крадіжки, — неквапом почав Скрипка. — Одначе скажу: роботу зроблено велику. Та, на жаль, як і в кожному живому ділі, бувають прорахунки. Я підтримую версію, що вбивство якось пов'язане з квартирними крадіжками. Тільки ж треба знайти ланку, що пов'язала б ці два злочини. Хотілося б почути думку всіх, хто причетний до справи. І давайте будемо спокійними, коректними один до одного, — мав на увазі начальника райвідділу.

Сидоренко звів докупи брови, але нічого не сказав.

47

Турчин, важко підвівшись, відчинив кватирку, постояв коло вікна, ковтаючи надвірне повітря, яке, сподівався, освіжить трохи голову. Сивокінь підійшов до нього. Почувався він куди краще, ніж Павло, хоч теж усі ці дні крутився, мов білка в колесі.

— Що я тобі, Павле, скажу, — заговорив слідчий, поглядаючи крізь вікно на берізку,