Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

висить на павутинні, але павутини не було. Сатіш обережно взяв гусеницю, поклав на листок і виніс. Слідом за цим, уже без наказу, він приніс маленьке курчатко, в якого ще не виросли крила, і пустив на підлогу.

Сатіш гучно ляснув у долоні. Злякане безкриле курча раптом знялося в повітря, з писком закрутилося в кімнаті і вилетіло у вікно, що виходило в парк. Фокс підійшов до вікна і побачив, як курча опустилося на траву.

— Не відходьте од вікна, Фокс, — сказав Хайд.

Сатіш виніс у сад кота, посадив на дерево і потім покликав:

— Куде! Куде! Йди швидше! Глянь-но, кіт! Кіт!

Почувся гавкіт, і до дерева підбіг маленький песик Куде (Малятко).

Побачивши кота, він загавкав, зробив стрибок і раптом з жалісним вереском понісся в небо. Його гавкіт і вереск віддалялись і стихали.

— Куде! Куде! Куде! — закричав Сатіш.

Собака, що був уже на висоті сотні метрів, почав спускатися. Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.

— Тепер передостанній номер нашої програми, — весело сказав Хайд. — Не відходьте од вікна, містер Фокс.

Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.

— Ну, що ви скажете? — спитав Хайд.

Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку,

— Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? — сказав Хайд, обмахуючись віялом. — Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця «повисла в повітрі». Курча — птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу — бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові… А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.

— Із усіх цих дослідів, — продовжував Хайд, — ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.

— Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, — сказав Фокс.

— Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, — відповів Хайд.

— Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?

— Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, — заперечив Хайд. — Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише…

В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.

— А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру![17] Бхарава-бабу! — з глузуванням сказав Хайд. — Які новини?

— Містер Броунлоу послав мене до вас…

— Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?

— Аріеля. Аврелія Гальтона.

— Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, — байдужим тоном сказав Хайд.

— Я вбачаю в цьому веління долі, — заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. — Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель — супутник планети Уран. Разом з тим Aizy — повітряний. А Уран — божество, що уособлює небо…

— Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі[18] Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!

— Звичка — друга вдача, — з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. — Я ось про що хотів запитати вас, м; стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?

— Думаю, що ні, — відповів Хайд. — Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!

Пустивши повз вуха злий жарт Хайда, Пірс задав нове запитання:

— А розумовим здібностям дослід не загрожує? — Дуже можливо.

— То що ж робити? Маючи на увазі важливість справи, ми змушені йти на деякий риск, — зітхнувши, промовив Пірс.

— Терпіти не можу, коли ви говорите таким єзуїтським тоном. Адже я вас наскрізь бачу, містер Пірс. Вам дуже хотілося б, щоб Аріель залишився жити, але звихнувся з розуму, одначе не настільки, щоб його не можна було використати для ваших теософічних і — ха-ха-ха! — окультних цілей. Так же, стара лисице?

Пірс хотів вибухнути гнівом, але, згадавши, що Хайд людина потрібна, стримався і сухо відповів:

— Наш обов’язок —