Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

30.1

Кілька хвилин спостерігаю, ніби нічого протизаконного. Але коли фоткати мої документи починає, малюю картину в голові, від якої кров холоне. 

Чекаю. Як бик на червону ганчірку дивлюся, стежу за своїм начальником охорони. 

— Не спиться? — заходжу, щойно він прямує до виходу. 

Поглядом свердлю, насуваюся як хижак. 

— Типу, — здригається від несподіванки.

Оченята бігають. Ой бігають. 

— Типу? — роблю коло біля столу, щоб зрозуміти, яка інфа цікавила. 

Хмикаю. А я-то думав, що можу довіряти в цьому домі всім, без винятку. Особливо йому. 

— Я вирішив перевірити одну штуку, — чухає лисину. 

Бреше. Я його як облупленого знаю. 

— Шра-а-а-а-аме, — зупиняюся біля бару. Плюхаю у дві склянки коричневої рідини, — я схожий на ідіота? — простягаю напій, кивком запрошуючи присісти на диван.

Мнеться з ноги на ногу. Розуміє, що втекти йому не світить, але й не вигадати, як виправдатися, не може.

— Що тобі обіцяв Костя? — згадую, що відбувається на другому поверсі, випалюю на автоматі.

В охоронця очі на лоб лізуть. Намагається мукати нечленороздільні слова. Смикається, але, спіймавши мій осатанілий погляд, голосно зітхає.  

— Ти знаєш, у мене крім троюрідної тітки нікого не залишилося, — сідає навпроти. — Коли Костя мені запропонував бути шісткою — я відмовився, навіть подумати не міг, що він знайде тітку Зіну. Коротше, вона в нього, сказав, поки не закінчимо — не віддасть, тільки фотки надсилає. Я і так від нього половину приховував, казав, мовляв, ти нікому не довіряєш.

— Чому не сказав? — запитую втомлено. 

Мовчить. Погляд потупив і подивитися мені в очі соромно. Боявся. По очах бачу: боявся, що я не відірвуся від Тані, не вдамся в суть справи й просто знесу йому голову. Що ж, його побоювання мали підстави. Ще справи погано пішли. 

— І як довго ти шпигуєш? — зітхаю. 

— Якраз проблеми почалися в нас, — все ж знаходить у собі сили для відповіді. — Думав, реально дно підемо, а після зникнення Стаса взагалі на думку спало, що вони заодно.

— На думку йому спало! — хмикаю. — Краще б ти підлогу мив, ніж думав. Коротше. — Відвертаюся. — Пришити б тебе, тільки тітки шкода, плакати буде. Пропоную взаємовигідну угоду, а після цього — бачити більше не хочу!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍