Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

Епілог. Олівія

За всі свої вчинки Альва поплатилася позбавленням сили та засланням у далеку провінцію. Невдовзі вона відбула у невідомі мені землі Каю-Орі.

Магію Орма, як і його спільників, запечатали, їх запроторили у в'язницю, що знаходиться далеко в горах.

Перед від'їздом колишньої королеви її сили у таємному ритуалі передали мені. А потім сповістили про це народ, як і про те, що шлюб короля розірвано. Але дозволяти Інгемару насолодитися вільним холостяцьким життям я не збиралася. Тому незабаром почалися приготування до нового весілля монарха.

Але перед цим варто було закінчити кілька справ.

Спочатку узялися за відновлення магічних центрів. Відтепер сили в мені було багато, вона химерно струмувала по кришталевих нитках, здатних живити ядра необхідною їм енергією.

Довелося мандрувати Веліанорою.

Чутки про магиню, яка здатна відновить рівновагу світу, облетіли величезні території, як всюдисущий вітер. Мене виходили зустрічати жителі, приносили квіти, яскраві стрічки, цукерки та якісь дивні палички, що горіли кольоровими вогниками. Навіть королю уваги діставалося менше.

Через два тижні магічні ядра було відновлено. Ми повернулися до столиці і настав час розібратися зі щурами. Майже всіх із них відпустили, крім тих, чиї злочини можна було довести.

Варді чекав нашого прибуття та свого вердикту у в'язниці під королівським палацом. Я довго сперечалася з Інгемаром, говорила, що здібності цього мага можуть стати в пригоді короні, але король був непохитний. Він вирішив стратити мага води.

Змиритися з подібним рішенням я не могла і вперше за весь час пішла ночувати в окремі покої, проплакавши майже до ранку. Цей мовчазний протест на майбутнього чоловіка враження теж не справив. Тому на страту я з'явилася в найгіршому настрої і з думками: «навіщо мені ці мужики взагалі потрібні».

Виконання вироку відбувалося в одному із залів палацу, а не на площі, як я собі нафантазувала. Глядачів було небагато. Два писарі, кілька магів, Рунольв та Інгемар. На останнього я намагалася не дивитись. Ката не помітила і дуже здивувалася, коли вперед з оголеним мечем вийшов сам король. Варді гордо тримав спину рівною. Весь час, що він нудився в підвалах його сили були запечатані, тому зараз він лише покірно крокував уперед, дивлячись у порожнечу перед собою.

- Назви своє ім'я, - скомандував Інгемар. Моє серце болісно стислося, захотілося вибігти з кімнати, але я залишилася стояти, намагаючись втихомирити дихання, що збилося.

- Варді Фірст, - крізь зуби процідив маг.

Його поставили навколішки, змусили покласти голову на спеціальну дерев'яну підставку. Мене почало нудити, але я як заворожена стежила за рухами засудженого до страти. В одну мить наші погляди з Варді перетнулися. Він кілька хвилин просто дивився на мене, а потім гірко посміхнувся. Його слова щодо жорстокості короля підтвердились.

Інгемар заніс меч для удару, і я не витримала, затиснула собі рота рукою і відвернулася.

Секунд. Удар. Звук меча, що увійшов у дерево. Моє серце впало в прірву, а ноги підкосилися.

Мене притримали чоловічі руки. Рунольв шепнув на вухо:

- Олівіє, все гаразд. Можете повернутись.

Я дивилася на радника як на божевільного. Він пропонує мені переконатися, що злочинець втратив голову?

- Варді Фірст мертвий, - оголосив король.

Я все ж обернулася і приголомшено завмерла. Маг був живий. Все ще стояв у незручній позі, його голова лежала на підставці, а поруч стирчав меч, що встромився в дерево. Здивовано поморгавши, Варді повільно підняв голову. Інгемар продовжив говорити:

- Відтепер тебе звуть Варді Кассел. Ти вступаєш на королівську службу без можливості розірвати контракт у найближчі п'ять років.

Писарі ретельно задокументували. Присутні покивали головами. Після цього з Варді почали знімати наручники, Інгемар рушив до мене, а Рунольв одразу відійшов убік.

- Ти так одразу задумав?! - гнівно, але дуже тихо я накинулася на короля. Він кивнув, пробудивши в мені ще більше обурення: - А одразу сказати не міг?!

- Не міг, Лів, - Інгемар потягнув мене за собою. Вийшовши в коридор, коротко поцілував, обійняв за талію і повів уперед. В мені вирувала злість, але одночасно переповнювало полегшення і від цього було складно влаштовувати нормальний скандал. Король тихо пояснив: - Я король, а ти поки що мало розумієш у нашому світі, з деякими моїми рішеннями тобі доведеться просто змиритись і вірити мені. Чи ти вибрала собі в чоловіки самодура?

Довелося зізнатися собі, що сама дура. Навіщо взагалі в короля з іншого світу закохалася?

Але все одно струсила з майбутнього чоловіка обіцянку, що надалі він буде розповідати мені усі деталі, а не просто обмежуватиметься словами: "Варді Фірст помре й крапка. Я так сказав."

Після цього було весілля.

Сукня, квіти, бал. Загалом все нудно та передбачувано.

Майкл набивався в «подружки нареченої», але такого звичаю у Веліанорі не було. На що друг заявив, що треба організувати. Його не зрозуміли.

Образившись до глибини душі, друг вирішив привнести в цей світ іншу нашу традицію. Вкрав наречену. Прямо посеред балу просто потяг мене на дах. З собою завбачливо захопив два келихи та пляшку вина.

- Думаєш, буде добре, якщо я повернуся під кінець балу та п'яна? - розсміялася я, коли наші келихи зі брязкотом торкнулися боками. Майкл насмішкувато мені підморгнув:

- Інгемар пробачить нам все, аби тільки ти у шлюбну ніч до ліжка доповзла.

Над шикарним палацом розстилалося чорне нічне покривало з дрібними дірочками-зірками. Я вдивлялася у звичну картину і хитала в пальцях келих.

- Майкл, - покликала тихо. - А ти хочеш повернутися до нашого світу? Я розмовляла з Лоренсом. Вони знайшли напрацювання Орма і можуть спробувати…

- Ні, - навіть не дослухав мене друг. - Не хочу.

- Дійсно? – я чомусь навіть не повірила спочатку. Повернулась до Майкла і здивовано оглянула його. Чоловік посміхався:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍