Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 22.2

Десь через пів години, після того, як мою кімнату покидає Нат, до мене заходить лікар. Вже зовсім сивий чоловік середніх років.

– Доброго дня, — привітно посміхається, та сідаючи біля мого ліжка, одразу бере мене за руку, щоб перевірити пульс. - На що скаржитесь?

– Та загалом не на що, — хрипко відповідаю, бо ще й досі відчуваю легке запаморочення, але казати про це лікарю звісно не збираюся.

– Це чудово, але вигляд у вас досить сумнівний, тому якщо дозволите, я маю в цьому переконатися.

– Добре, — неохоче тягну у відповідь.

Загалом весь огляд триває не довго. 

– Все гаразд лікаре? - питаю після того, як лікар помірявши мені пульс, та тиск, та ще зробивши кілька маніпуляцій, починає щось докладно писати у своєму блокнот.

– А так, так, — не відриваючи очей від листка, діловито відповідає. - У вас тиск занадто сильно підскочив, напевно, ви перенесли сильний стрес. 

– Значить, я повністю здорова? - ледь стримуючи радість від того, що більш нічого у мене не питають, та не перевіряють, уточнюю. 

– Ну-у, я не говорив би так однозначно. В наявності сильна виснаженість, я так думаю на тлі того ж стресу, і ще де що, щоб я хотів уточнити. Я вам тут прописав комплекс вітамінів і звісно зараз не яких нервових перенапружень, – кажучи це чоловік, простягає мені лист. – І ще, я хотів би призначити вам обов'язкову здачу стандартних аналізів, щоб переконатися, що з вами загалом усе гаразд. Добре?

– Добре, — напружено дивлюсь на лікаря, відчуваючи як знову накочує паніка. 

– Ну, тоді будьте здорові, і бережіть себе, – м'яко посміхнувшись, доброзичливо кидає мені на прощання лікар.

– Буду, — буркочу собі під носа, коли за лікарем зачиняються двері. 

Ні, треба негайно звідси тікати, поки цей сімейний лікар Корецького не здогадався що я вагітна. А у тому, що це дійсно так, я вже не сумніваюся. 

Злегка повернувши голову кидаю напружений погляд на годинник, що стоїть на приліжковому столику, на ньому пів шоста вечора. До півночі ще купа часу, треба спробувати хоча б поспати. Тому умостившись зручніше, та прийнявши улюблену позу ембріона, я сама не помічаю як  провалююсь у тривожний сон. 

Прокинулася від знайомого вже відчуття, що за мною спостерігають. 

Різко розплющивши очі,  підірвавшись з подушки одразу натикаюсь на вугільно-чорний погляд свого демона, що майже пропалює ним мене наскрізь. 

Корецький, зціпивши руки у замок, та задумливо обперши об них підборіддя сидить у глибокому кріслі навпроти й мовчки спостерігає за тим, як я сплю. 

Моторошно якось. 

Від усвідомлення цього, мені стає  ніяково. 

– Стасе? - злякано видихаю в темряву, що згустилася від його важкої енергетики. - Що ти тут робиш?

– Який збіг, — хрипко відповідає чоловік, не відриваючи від мене пронизливого важкого погляду. - Я хотів тобі поставити те саме питання.

- В сенсі? - зібравши всі сили сідаю у ліжко, мене ще й досі трохи нудило та й у тілі відчувалася слабкість. - Я взагалі то тут сплю — скинувши брови обурливо відповідаю, при цьому кидаю швидкоплинний погляд на електронний циферблат часів. 

Біс його, без п'ятнадцяти дванадцять. 

Останнє що мені зараз потрібно це з'ясовувати відносини із Корецьким. Навіщо він взагалі приперся? Нехай би котився до своєї цицькатої коханки. Тепер терміново треба вигадувати як спровадити Корецького, бо з хвилини на хвилину сюди може прийти Нат. От халепа. 

– Я бачу, — хмуро тягне Стас. - Тільки дай мені відповідь на одне запитання, дівчинко, — якось розв'язно волочачи язиком продовжує говорити чоловік. – Чому ти спиш не в моєму ліжку? — говорячи ці слова Стас наближається ближче, і мене одразу обдає терпким запахом алкоголю.

Трясця його, він ще й на підпитку. Либонь святкував з рудою свій день народження поки я тут помирала. 

– Тоді й ти дай відповідь мені на одне запитання. Що це була за жінка, яку ти намагався трахнути у себе в кабінеті на моїх очах? - зглитнувши гіркі ревнощі, що знову підкорили до горла, кидаю йому з викликом. 

- Ревнуєш маленька? – криво посміхнувшись, та ще ближче присунувшись до мене задоволено тягне цей біс, виблискуючи потемнілим поглядом.

– Просто цікавлюсь, — нервово пирхаю у відповідь, та навпаки відсовуюся від нього. 

– Таки, просто, — самовпевнено скидає смоляну брів. 

– Ну скажімо я трішки хвилююся, бо тут твій лікар натякав мені на те що я повинна здати якісь аналізи, можливо він мав на увазі на венеричні захворювання? А то з таким активним життям як у тебе, всього можна очікувати, — кажу, з викликом дивлячись у вже майже чорні провалля, та нервово пересмикую плечима.  

Лячно, до кольок, але шляху назад немає, вже наговорила. 

Обличчя чоловіка миттєво перекошує від обурення, та злості, а чорні очі обпалюють пекельним вогнем.

Він деякий час, мабуть, від шоку, нічого не відповідає, але по напруженим передпліччям і зсунутим до перенісся бровам, я розумію що досягла свого, мої слова його дійсно зачепили. 

– Не твоє діло, хто до мене приходить і в якій кількості, — нарешті зло шипить мені в обличчя, встромляючи цими словами ніж у серце. – Може ти вже забула для чого ти тут знаходишся? - високо піднявши підборіддя, холодно карбує Корецький. Його погляд зараз ладен був заморозити, а слова різали наче холодні леза. 

Знаю що сама спровокувала його, але як по іншому дізнаватися правду. Як зрозуміти що насправді цей чоловік до мене відчуває, і ось він нарешті відкриває мені свою найтемнішу сторону, яку я, через почуття так старанно ігнорувала. 

- Нагадай! - з викликом випалюю, ледь тримаючись, щоб не зірватися. - Скажи мені це прямо у вічі. Годі брехні. 

– Про яку брехню ти говориш? - Гарчить, дивлячись на мене із під лоба. 

– Про ту, що ти дав мені надію, і я як остання дурепа наївно припустила, що щось для тебе значу! - стиснувши кулаки з гіркотою випалю. І дивлюся як пни цьому здивовано витягується обличчя Стаса. Невже дійсно я сама все собі нафантазувала. – Але, мабуть, я гірко помилилася, – хрипко додаю, опустивши очі, бо вже неспроможна була дивитися на нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍