Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Здоров був, Коуте! — озвався Старий Коб і оглянув нечисленних людей, що розійшлися шинком. — У тебе тут сьогодні трохи людно!
— Більшу частину ти пропустив, — зауважив Баст. — Якийсь час у нас була справжня божевільня.
— Шось зосталося для тих, хто спізнився? — запитав Ґрем, опустившись на табурет.
Відповісти Баст не встиг: чолов’яга з бичачими плечима грюкнув об шинквас порожньою тарілкою та обережно поклав біля неї виделку.
— Пиріг, — оголосив він потужним голосом, — збіса гарно вийшов.
Поряд із ним стояла худа жінка з тонким обличчям.
— Не лайся, Еліасе, — різко сказала вона. — У цьому немає потреби.
— Ох, дорогенька, — озвався здоровань, — не лютуй. Біс — це ж такий сорт яблук, нє хіба? — він усміхнувся, оглядаючи людей, що розсілися за шинквасом. — Наче якийсь чужинецький, з Атуру? Названий на честь барона Біса, якшо я правильно пам’ятаю.
Ґрем усміхнувся йому.
— Здається, я чув про таке.
Жінка гнівно поглянула на них усіх.
— Це я в Бентонів узяв, — м’яко зізнався шинкар.
— О, — всміхнувся здоровань фермер. — Тоді я помилився, — підібрав із тарілки крихту кірки від пирога й задумливо пожував. — Я заприсягнувся б, шо яблука в пирогу саме Бісового сорту. Може, Бентони роздобули Бісові яблука й самі про це не знають.
Його дружина пирхнула, а тоді побачила, що Хроніст сидить за столиком без діла, й потягнула чоловіка геть.
Старий Коб провів їх поглядом, хитаючи головою.
— Не знаю, шо цій бабі треба, шоб вона хоч трохи зраділа, — зауважив він. — Тільки сподіваюся, шо вона це знайде, перш ніж заклює старого Елі до крові.
Джейк і Ґрем невиразно забурмотіли на знак згоди.
— Приємно бачити, як сюди стікаються люди, — Старий Коб поглянув на рудого за шинквасом. — Чудовий ти кухар, Коуте. І пиво в тебе найкраще на двадцять миль довкола. Тре лиш якоїсь причини зайти до тебе.
Старий Коб задумливо постукав збоку по переніссю.
— А знаєш, — сказав він шинкареві, — тобі треба вечорами пускати сюди якогось співця абощо. Трясця, та навіть оррісонівський хлопчина трохи вміє грати на татковій скрипці. Б’юсь об заклад, шо він був би радий приходити сюди за кілька келихів випивки, — він оглянув шинок. — Трохи музики — саме те, шо треба цьому закладу.
Шинкар кивнув. Обличчя в нього було таке невимушене й товариське, що здавалося майже невиразним.
— Гадаю, ти маєш рацію, — погодився Коут. Голос у нього був цілковито спокійний. Цей голос був цілковито нормальний. Безбарвний і чистий, як віконна шибка.
Старий Коб розтулив рота, але сказати нічого не встиг: Баст сильно постукав кісточкою пальця по шинквасу.
— Вип’єте? — запитав він чоловіків, що сиділи за шинквасом. — Гадаю, ви всі були б раді трішки хильнути, перш ніж ми винесемо вам чогось поїсти.
Так і було, і Баст заметушився позаду шинкваса, наливаючи пиво в гальби та штовхаючи їх у простягнуті руки. Шинкар, трохи загальмувавши, мовчки заворушився разом зі своїм помічником і подався на кухню по суп. А також хліб із маслом. А ще сир. І яблука.
Розділ сорок сьомий. Інтерлюдія: Конопляний вірш
Хроніст із усмішкою попрямував до шинкваса.
— Незле попрацювали цю годинку, — з гордістю промовив він, сівши. — А для мене на кухні, либонь, нічого не зосталося?
— Може, трохи того пирога, про який казав Елі? — запитав із надією Джейк.
— Я теж хочу пирога, — озвався Баст, сидячи поряд із Джейком і теж тримаючи в руках випивку.
Шинкар усміхнувся й витер руки об фартух.
— Гадаю, мені могло спасти на думку відставити один на той випадок, якщо ваша трійця прийде пізніше за інших.
Старий Коб потер руки та сказав:
— Навіть не згадаю, коли востаннє їв теплий яблучний пиріг.
Шинкар повернувся до кухні. Витягнув пиріг із пічки, розрізав його й акуратно розклав шматочки по тарілках. Відтак виніс їх до пивниці, почувши в іншому приміщенні підвищені голоси.
— Це теж був демон, Джейку, — сердито провадив Старий Коб. — Я ж казав тобі вчора і скажу тобі ше сто разів. Я не звик міняти думку, як інші міняють шкарпетки, — він підняв один палець. — Він прикликав демона, а той укусив цього хлопаку й висмоктав із нього всі соки, наче зі сливки. Я чув це від хлопака, який знав жінку, яка сама то бачила. Тим-то констебль і його заступники його забрали! Лигатися з темними силами в Амарі незаконно.
— А я все одно кажу: люди просто думали, шо то демон, — не вгавав Джейк. — Ти ж знаєш, які вони.
— Я знаю людей, — Старий Коб набурмосився. — Прожив довше за тебе, Джейкобе. І свою історію теж знаю.
За шинквасом на одну довгу мить запала напружена тиша, а тоді Джейк відвів погляд.
— Та я просто казав, — пробурмотів він.
Шинкар посунув до Хроніста миску із супом.
— То що тут таке?
Писар хитрувато позирнув на шинкаря.
— Коб розповідає нам про суд над Квоутом в Імрі, — пояснив він із самовдоволеною ноткою в голосі. — А ви хіба не пам’ятаєте? Він почав розповідати про це вчора ввечері, та дійшов лише до половини.
— Отже, — Коб сердито оглянув усіх довкола — мовляв, хай тільки спробують перебити, — діло пахло кепсько. Квоут знав: якшо його визнають винним, то повісять та й не знімуть уже ніколи, — Коб зробив такий жест ізбоку біля шиї, неначе тримав зашморг, і схилив голову набік.
— Але Квоут в Університеті читав багацько книжок, і він знав, як перехитрити людей, — Старий Коб зупинився, щоб з’їсти шматочок пирога з виделки, й на мить заплющив очі, пережовуючи. — Ох, пане й пані, — сказав він собі під носа. — Оце я розумію — пиріг. Присягаюся, кращий, ніж моя мамця готувала. Вона завше шкодувала цукру.
Він узяв іще шматочок, і його обвітрене лице набуло блаженного виразу.
— Отже, Квоут умів перехитрити людей? — підказав Хроніст.
— Шо? А… — Коб неначе опам’ятався. — Так. Бачте, є такі собі два рядки у «Книзі Шляху», і якшо ви можете зачитати їх уголос давньою темською, яку знають тільки священники, то з вами й треба поводитись як зі священником — так каже залізний закон. Тобто суддя Союзу ні хріна вам не зробить. Якшо зачитати ці рядки, виносити рішення у вашій справі мусять церковні суди.
Старий Коб узяв іще шматочок пирога й поволі прожував його, а тоді проковтнув.
— Ці два рядки звуться конопляним віршем, бо той, хто їх знає, може вберегтися від зашморгу. Церковні ж суди не можуть нікого вішати!
— А що то за рядки? — спитав Баст.
— От якби ж то я знав, — скрушно відказав Старий Коб. — Але я темською не балакаю. Квоут і сам її не знав. Але завчив отой вірш заздалегідь. А тоді вдав, ніби його зачитує, і суд Союзу мусив його відпустити.
Квоут знав: у нього два дні, перш ніж тейлінський суддя зможе добратись аж до Амарі. Тож він заходився вивчати темську. Читав книжки та вправлявся цілий день і цілу ніч. І він був такий головатий, шо під кінець своєї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.
