Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Обрана ціль була набагато скромнішою. Послушник Заповіту, таку назву мала тварюка, що супроводжувала двадцятиметрового варана із широким кістяним гребенем на шиї й масивним шипованим хвостом. З усього, було видно, що хвіст служить монгру не тільки противагою, а і грізною зброєю.

Сам Послушник нагадував товстопузого жерця в темному балахоні. Безшумно рухаючись за кілька кроків позаду ящера, він одним своїм виглядом випромінював чесноту смиренності та покірності. Голова монгра, прихована капюшоном, була опущена донизу, а тіло зігнуте в побожному поклоні. Руки складені одна на одну і притиснуті до грудей, при цьому кисті заховані в рукави балахона.

Товстий шкіряний ремінь, що оперізував талію, виявився повністю обвішаний моторошною зброєю, що більше пасувала для тортур, аніж для бою: кішка дев’ятихвістка — батіг із десятьма хвостами, на кінцях яких, знаходилися металеві шиповані кульки; залізна груша, яка являла собою гвинт, з розташованими на його кінці пелюстками, краї яких були загострені; виделка єретика, кліщі, серпи та скальпелі, та чого там тільки не було.

Єдине — розміри виробів були значно збільшені, що дозволяло цілком ефективно застосовувати їх при нападі.

Мене аж пробрало від такої жуті. У реальному бою клевець, сокира або меч будуть набагато смертоноснішими за знаряддя, які висять на поясі послушника, але ось психологічний ефект далеко не на боці класичних інструментів для вкорочення життя.

Зупинившись на відстані п’яти сотень кроків і спостерігаючи за двома породженнями Великої Зміни, я чомусь почав сумніватися, що атакувати Послушника замість ящера — це вірна ідея. З них двох саме Послушник викликав у мене первісний жах.

Подумаєш, якийсь ящір легендарного класу, що в ньому страшного? Величезна рептилія, що складається з плоті та крові. Цілком зрозумілий противник, головне, поцілити точніше, та вдарити сильніше. А ось, хто ховається під балахоном, не відомо? Цей аскетично безглуздий зовнішній вигляд і удавана смиренність сильно дисонували на тлі моторошних знарядь для розв’язування норовливих язиків, а аура страху й божевілля, яку він випромінював, межувала з відчаєм.

— Що дрейфиш? — чи то підбадьорив, чи то підколов мене Ведмідь. — Не переживай, це все витівки його аури, на тебе вона впливає сильніше, ніж на нас, усе ж таки дається взнаки різниця в ментальній силі, ну нічого, коли почнеться бій, повинно полегшати, шкода, що Луари немає, вона б миттю заткнула його вплив.

Я із сумом згадав дівчину в незграбному, загостреному капелюсі та накидці, що висіла безформенним мішком. Саме такий вигляд вона мала під час першої нашої зустрічі, і цей образ усе не йшов у мене з голови. Хто ж знав, що під вбранням гидкого каченяти, ховається крихітка лебединої краси. Хоча, спочатку, я взагалі її прийняв за хлопця.

З моменту нашого сумбурного прощання минуло не менше п’ятнадцяти днів. Кажуть, розставання корисні, вони дають можливість насправді розібратися у своїх почуттях і зрозуміти, наскільки важлива тобі ця людина. Те, що Луара — це не швидкоплинний потяг, я можу стверджувати з усією відповідальністю.

І як, скажіть, може бути інакше, коли нескінченні години, проведені в пошуку монгрів, тільки й скрашувалися спогадами трьох чудових ночей, які ми провели разом, віддавшись без залишку магії платонічного кохання.

Я навіть перестав згадувати про своє минуле життя. Мене зовсім не тягнуло назад у це цивілізоване суспільство, де кожен намагався пообідати своїм ближнім.

Тож поки що цей світ, навіть не дивлячись на хитке становище людей, які живуть у ньому, видається мені набагато перспективнішим за той, звідки я родом  і де, чи то на жаль, чи то на щастя, у мене вже не залишилося близьких. Тітка, яка замінила в дитинстві загиблу матір, померла, а з батьком, ідейним активістом і беззмінним передовиком виробництва, я і раніше не особливо ладнав, а коли ступив на хитку стежку криміналу, остаточно розсварився і назавжди був викреслений із його життя. Не допоміг, навіть вступ до юридичного, як виявилося для мого батька усі юристи — це гачкотвори, упирі та сріблолюбці.

Можливо, саме тому Луара і стала таким собі якорем для моєї психіки, очманілої від потрапляння в інший світ. Спогади про неминучу загибель, кров і жах монгрів арени, біль, смерть, а потім і чудесне воскресіння, усвідомлення своєї залежності, нескінченна низка вбивств, горе і сльози людей, які втратили своїх близьких.

Усе це я намагався тримати в собі, не думати, не переживати, придушувати в зародку, аби не збожеволіти й не впасти у відчай. На перший погляд, у мене це чудово виходило, тільки  не було в тому моєї заслуги. Просто мені невимовно пощастило знайти серед навколишнього божевілля, острівець затишку, спокою та умиротворення, тиху гавань, що стала притулком для зовсім ще юного, але вже пошарпаного життям пілігрима.

Вона — особлива, і як може бути інакше, якщо наш діалог розпочався не з даремного словоблуддя, а гарної музики та словесної тиші. Навіщо слова? Ми й так чудово розуміли одне одного. Нам було добре перебувати поруч і говорити, не розтискаючи вуст.

І знову ловлю себе на тому, що мої думки вкотре пішли в сторону від майбутнього бою. Кажуть, уві сні інформація запам’ятовується краще, може в цьому є зерно істини, оскільки кожна лекція з філософії для мене закінчувалася обіймами морфея.

— Тан, ти взагалі слухаєш, що я кажу? — повертає мене на грішну землю Алія. — Так от, спочатку Рааль, скориставшись навичкою  «пелена світла», непомітно підбереться до ящера та атакує його й тільки потім Варлакс випускає в послушника «стрілу купідона».

Лунає пирскання та здавлений кашель Ведмедя, який відчайдушно намагається придушити сміх. Варлакс з Алією злісно поглядають на здорованя, але втриматись від сміху вище його сил. Я теж відвертаюся в сторону і прикриваю рот рукою, бо не в змозі стримати посмішку, що розповзається по обличчю. Оголене пухке дитяче тільце з білими крильцями за спиною, маленька голівка, вкрита білявими кучериками, на якій замість рум’яного дитячого личка зображено грізне обличчя суворого Чингісхана, із чорною бородою та вусами, що стирчать у різні боки. Якщо саме це зараз бачить Ведмідь, тоді я розумію причину сміху, що душить здорованя.