Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"

чому все одразу?..» Її очі заметалися, потемніли до кольору бронзи, жінка розгубилася, не знаючи, що вирішити та за що вхопитися.

Замість Лізи рішення прийняв Джонні Лонґбоу.

— Готуємо зброю, хлопці, — неголосно наказав він, чіпляючи на вухо переговорний пристрій, — доведеться трохи постріляти. — Випроставши руку, блондин поплескав по плечу голомозого Харпера. — Гаррі, друзяко, вези нас до селища.

XCVIII

Субота, 24 січня, 08:55 (UTC –4)

Сан-Педро-де-Атакама, Чилі

Незважаючи на кричуще виснаження й отримані під час падіння зі скутера травми, Тимур, як і Джеймі, спромігся заснути лише під ранок. Заважало все: думки про Штаєрмана, хропіння преподобного та, звісно, кашель Макаки. А ще дошкуляла якась незавершеність у всьому, що відбувалося впродовж останніх днів. Тимуру не вдавалося звести все почуте та побачене до спільного знаменника. Підсвідомо він сподівався натрапити на докази роботи підземної лабораторії мікробіології впродовж певного часу після зруйнування наземного комплексу. Цей факт, звісно, не дав би змогу пояснити, яким чином наноагенти з чилійської пустелі потрапили до еквадорського Ґуаякіля, зате став би, чи принаймні міг би стати, першим щаблем на драбині, яка привела б до розгадки ґуаякільського парадоксу. Але якщо підземний цех затоплено, то звідки врешті-решт узялося стільки нанороботів? Навіщо тоді «сутінкові» прямують до Атаками (якщо вони справді подалися до пустелі на півночі Чилі)? Якщо ні, то куди? Цікаво, де вони зараз? А ще цікаво, яким чином і навіщо Оскар Штаєрман викладав із камінців фрактальні візерунки біля колодязя на півночі Сан-Педро? І чи мають до цього стосунок боти, про яких згадав Ріно?..

Тимур заснув і йому наснився допит, улаштований стрункою американкою з рідкісними золотистими очима. Він перенісся до напівпідвальної кімнати в котеджі на околиці Ґуаякіля, де знову запекло доводив Лізі (так, здається, її ім’я…) та її зарозумілому колезі, що воно існує, що психоістота цілком реальна та здатна впливати на матеріальний світ. Тимур знову зазнав гіркоти розчарування від того, що йому не повірили. Останній епізод — прощання з Лізою Торнтон — постав напрочуд яскравим. Тимур бачив американку особливо чітко, проте висмикував із підсвідомості лише уривки закарбованих під час прощання фраз.

(…ваша основна версія до зустрічі з нами?)

(риба)

(риба?)

(на безлюдному пляжі стався масовий викид риби…)

О 8:55 Тимур Коршак розплющив очі з відчуттям, наче летить у прірву, випустивши з рук…

(щось очевидне, щось надзвичайно важливе та водночас просте)

…мотузку, за яку тримався.

Українець лежав і не рухався, намагаючись виловити у пошматованих уривках сну, які, неначе клубки туману, досі металися перед очима, проґавлену істину. Ліза Торнтон сказала, що, на її думку, причиною заворушень у Ґуаякілі стала отруєна невідомою психотропною речовиною риба, яка напередодні викинулася на узбережжя Еквадору і яку недобросовісні рибалки сплавили на ґуаякільському ринку. Хребтом шугонуло поколювання, немов від електричного розряду. Тимур Коршак захрипів, стиснувши пальцями ковдру.

Риба…

Риба на західному узбережжі Еквадору…

Риба, яка викинулася з води.

І попри те, що остання думка здавалася по-дитячому наївною та банальною, адже всім відомо, що риба не може викинутися з повітря чи виповзти із землі, Тимур ураз усе зрозумів.

ВОДА!

Його очі розширилися, подих перехопило, і перед внутрішнім поглядом промайнуло кілька яскравих картин.

Перша — Джеймі Макака, мокрий від голови до ніг, відпльовуючись і чортихаючись, вилазить із підтопленої ґрунтовими водами ліфтової шахти, котра колись вела до підземної лабораторії.

(то там вода?)

(звісно, там вода)

Далі Тимур пригадав шкільні роки, уроки географії, на яких учителька розповідала про чинники, що формують земний клімат, зокрема про течії, про могутні океанські течії, а серед них — про течію Гумбольдта, яка проходить уздовж берегів Чилі та Перу, підіймається до узбережжя Еквадору, після чого повертає на захід. Усе живе прямує за течією з півдня на північ: течія несе за собою планктон і поживні речовини, за планктоном іде риба, а за рибою — великі ссавці.

По тому українець пригадав статтю на «Українській правді» — «Вчені не з’ясували причину найбільшого в історії викиду риби та морських ссавців на узбережжя Еквадору», — а також слова Лізи Торнтон про те, що «сутінкові», майже напевно, потруїлися рибою, яку рибалки з прибережних сіл назбирали до того, як місце викиду встигли ізолювати.

Насамкінець Тимур Коршак побачив перед собою малюнки на стінах будівель у Сан-Педро та розсипи принесених з узгір’їв камінців на шляху до примітивного колодязя. Раптово Тимур зрозумів, чому Оскар Штаєрман із таким завзяттям малював на стінах фрактали. Із тієї ж причини, чому знавісніли кілька тисяч жителів Ґуаякіля, — він був зараженим. А заразився Штаєрман, оскільки пив ту саму воду, що затопила підземний цех «NGF Lab».

— От чо-о-орт! — Тимур ривком сів на матраці. — Ріно! — глянув, що диван порожній, і гукнув голосніше: — РІНО!

Двері прочинилися, до кімнати зайшов Ґроббелаар. За ним протиснувся Джеймі. Ріно насторожено косив оком на коротуна, та Тимур цього не помітив.

— Я мушу тобі дещо сказати! — випалив українець.

— Е, взагалі-то я теж! Там…

Тимур його не чув.

— Я зрозумів! Я збагнув, яким чином психоістота повернулася!

Ріно витріщився на нього.

— Це все вода! Ґрунтові води! — українець угатив кулаком по долоні. — Як же все просто! Чорт забирай, якби я уважніше слухав, що розповідала Ліза Торнтон в Еквадорі, то здогадався б про все значно раніше. Це все риба! Наноагенти опинилися в рибі з Тихого океану!

— Я тебе не розумію.

— Ми не знаємо, коли саме ґрунтові води затопили цех, — узявся пояснювати Тимур. — Я переконаний, що після бомбардування підземна лабораторія мікробіології залишилася неушкодженою. Навіть якщо бетон не витримав і де-не-де тріснув, генератор продовжував працювати, а отже, підтримував підвищений тиск у цеху, не пропускаючи туди ні повітря, ні воду. Це означає, що весь час, доки в генераторах було пальне, лабораторія функціонувала та виробляла нанороботи в автоматичному режимі. Мільярди, — українець скинув руки, — та де там — трильйони мікроскопічних роботів. А потім пальне закінчилося. Виробництво припинилося, тиск упав, і крізь тріщини в бетоні до виробничого цеху почала просочуватися вода. За якийсь час ґрунтові води заповнили весь цех і навіть частину ліфтової шахти… Ти ще не втямив?

Ріно мовчав. Джеймі, не відводячи очей, дивився на українця.

— Ґрунтові води не беруться нізвідки та не стоять на місці, — правив далі Тимур. — На поверхні Атаками немає річок, зате під пустелею однозначно проходять підземні потоки. І як ти гадаєш, Ріно, куди вони течуть? — запитання було риторичним. — На схід? Забудь. Там гори, там Анди. Ці підземні річки прямують лише на захід, — чоловік тицьнув рукою