Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

до неї — обитель Дев’яти Брам. Чув про таку?

— Це якийсь… — Нік запнувся.

— Так, саме те, що ти подумав. «Хто володар своїх почуттів, той живе щасливо в обителі дев’яти брам». Бхагавд Гіта. Глава 5. Шлях діянь у зреченні.

Нік відчув як світ закружляв перед його очами і щоб не втратити рівновагу вхопився за ручку дверей.

— Хто ж тоді автор тексту, записаного на цій флешці? — видихнув він.

— Боже! Який тупий! — буркнув Грігор.

Нік деякий час щось осмислював, потім розвернувся і попростував до виходу.

— Гей, чуваук, ти куди? — запитав Грігор. — Ти що не збираєшся помістити флешку в обитель Дев’яти Брам?

— Аякже. Так я тобі й повірив. Хочеш, аби я знищив чийсь винахід, а ти потім усім казатимеш, що створив його перший?

— Псих, — вилаявся Грігор, — Немає іншого способу прочитати записане на флешці. Разом з цією штукою ангели лишили інструкцію по її застосуванню в найвищому наскальному монастирі в Гімалаях. Не віриш мені — сходи туди і побачиш все на власні очі. Письмена мертві, але коли ця річ опиняється біля стіни храму, вони оживають, букви спалахнуть і тоді можна прочитати ВСЕ…

Нік уважно подивився на Грігора, але так і не зміг вирішити чи той говорить правду, чи приколюється. Міцніше стиснувши пластинку невідомого складу він подався до дверей.

— ВСЕ, що було і що буде… — летіли в спину йому слова Грігора.

14. Арніка

…Людина багато чого забуває з пережитого, але деякі події не вирізати ножицями, не затьмарити яскравішими враженнями. Тим дивовижніше це, чим буденніші моменти життя запам’ятовуються. А можливо в тому епізоді, який так міцно закарбувався, все ж таки було щось незвичне, якась підказка, нерозгаданий символ, що його зафіксувала підсвідомість…

Для Арніки таким незабутнім епізодом була історія в бутіку дитячого одягу. Щойно закриє очі — і бачить її чітко, до найдрібніших деталей, от тільки збагнути: де і коли вона відбулася не може…

…Вона підходить до дзеркальної вітрини, біля якої метушаться дві феї. Феї поправляють одяг на манекенах, про щось перешіптуються. Поруч з вітриною велика шафа-купе. Дівчина відкриває її, зазирає всередину. В шафі багато дорогого вбрання — костюми, сукні, сарі, пальта розшиті бісером та нитками, прикрашені паєтками — і все, немов на неї шите.

З-поміж усіх речей її увагу привертає сріблястий плащ. Вона знімає його з плечиків, стає перед дзеркалом і накидає на себе. Феї лопочуть крильцями, говорять про своє, не помічають її. Плащ сріблясто-блакитного кольору, пастельного, лагідного. Можливо таким є безкрає небо, а можливо, сухе море, якщо такі моря існують у світі. Срібна голубінь консистенції прохолодного ефіру… Вона окутує її, викликає відчуття прохолоди. Прохолода заповнює собою всі клітинки, розтікається по тілу.

Ніби крізь сон до неї долинають чиїсь голоси, але це не глоси фей. Можливо в магазин зайшли нові відвідувачі? Дівчина не знає, вся її увага зосереджена на своєму відображенні в дзеркальній шафі — гармонійному, бездоганному, неповторному. Голоси звучать голосніше. Говорять звичною для неї мовою, але вона не розуміє змісту. На цьому місці спогад обривається…

Чим був цей епізод в її житті — Сном, Спогадом? Вона не проводила чітких меж між цими поняттями. Знали лише одне — він був. Для чого — покаже час.

15. Нік

— Обитель Дев’яти Брам. — бубонів Нік про себе, як мантру, пробираючись крізь вузькі тунелі у скелях.

…Очевидно цей Грігор вирішив розвести мене. Неможливо, щоб обитель Дев’яти Брам була комп’ютером, створеним під цю флешку. Або є ще якась обитель з аналогічною назвою?

Про все це думав Нік, доки летів літаком до Калькутти, а потім добирався потягом до підніжжя Гімалаїв, де збирався знайти наскальний монастир і перевірити правдивість Грігорових слів.

Досі його подорож проходила без особливих пригод. Втім, ступивши на гірський шлях, він нутром відчув небезпеку. Нею тут дихав кожний камінець, кожен необережний рух міг стати останнім. Крім того, час від часу на дорозі траплялися сліди великих лап з довгими кігтями. Тому то доводилося весь час бути на сторожі.

Але вся ця небезпечна місцевість, ніби намагалася приспати пильність мандрівника, відволікти його увагу пастельними кольорами та ніжними звуками, а потім несподівано показати свою справжню сутність…

…Напад стався несподівано. Нік лише на мить задивився на високі гори і відчув як щось велике гепнулось об землю за кілька кроків від нього. З острахом він озирнувся. Це було бездиханне тіло великої мохнатої кішки. Позаду кішки стояв монах в золотистій мантії з капюшоном і зброєю в руках. Нік зрозумів, що незнайомець врятував йому життя.

— Будь обережний, подорожній, ступивши на незнайому землю. Ніколи не знаєш, де підстерігає тебе смерть.

— Жодна земля не є безпечною для того, кому доля винесла вирок, — мовив Нік, — Ти врятував мене. Не знаю навіщо, але дякую.

Монах швидко окинув Ніка поглядом.

— Ти, я бачу, здаля та ще й сам мандруєш. День хилиться до вечора, тому раджу відшукати місце для ночівлі і хмизу для багаття, тут багато монстрів водиться. Ти далеко прямуєш?

Нік промовчав.

— Ну гаразд. — мовив монах. — Не хочеш — не відповідай. Але коли наші шляхи перетнулись, ми могли б бодай перебути разом ніч і по черзі нести варту. До міста неблизько, а сонце от-от сяде. Сутеніє в горах швидко, світило зайде і вже ніч, а хижаків багато. Та кішка, яку ти бачив — не найстрашніше створіння.

Нік оглянув незнайомця і неохоче погодився. На посланця ворожих сил він не походив. Якщо ж він місцевий, то з ним можна швидше дістатися цілі.

Ніч і справді прийшла миттєво. Щойно сонце закотилося за гори — підкрались сутінки, повітря стало морозним. Над горами спалахнули зорі. Одна по одній, не поспішаючи,