Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

семінарів за узгодженням з ВККСУ;

— здійснювати співробітництво з іншими установами та науково-дослідними організаціями в Україні та за її межами, обмінюватись навчальною та науковою літературою;

— брати участь у діяльності міжнародних організацій, конференціях, симпозіумах, освітніх та наукових програмах тощо;

— відряджати за кордон науково-педагогічні кадри для викладацької та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів України, прямих договорів Школи з іноземними партнерами, а також здійснювати інші повноваження відповідно до Статуту Школи суддів, який затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Основними завданнями Національної, школи суддів України є:

1) Практична підготовка кандидатів на посади суддів з числа осіб, які мають вищу юридичну освіту і відповідають вимогам, встановленим Конституцією та цим Законом щодо кандидатів у судді.

2) Підвищення кваліфікації суддів (призначених на посаду судді вперше, обраних на посаду судді безстроково, призначених на адміністративні посади в судах) і працівників апаратів судів.

3) Проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства.

Досвід проведення судово-правової реформи виявив повну відсутність наукових досліджень проблем законодавства про судоустрій і менеджменту у питаннях організаційного забезпечення судової діяльності. Тому ефективність подальших етапів судово-правової реформи безпосередньо залежить від рівня проведених наукових досліджень.

Два інших основних напрямки: вивчення міжнародного досвіду організації судів і науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції, по суті, доповнюють науково-дослідну функцію Національної школи суддів, визначену як основну статтею 81 цього Закону. В аспекті науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції Школа суддів допомагатиме, зокрема, і науково- консультативним радам, які діють відповідно до цього Закону при вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України.

РОЗДІЛ VI. ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІ
Глава 1. ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ДО СУДДІВ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Стаття 83. Підстави дисциплінарної відповідальності судді

1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.

2. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Судді як носії судової влади при здійсненні правосуддя є незалежними від будь- якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Держава охороняє самостійність судів і незалежність суддів, встановлюючи спеціальні гарантії, які стосуються не тільки особливого порядку призначення і обрання суддів, а й притягнення їх до відповідальності та звільнення з посади.

Притягнути до відповідальності — в широкому розумінні — означає, що, вважаючи когось винним, можна вимагати від нього звіту за його вчинки (перед судом, органами влади тощо). Юридична відповідальність — це встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ.

Судді за певних умов можуть бути суб’єктами юридичної відповідальності. Коментована стаття передбачає різновид юридичної відповідальності — дисциплінарну відповідальність суддів, — і підстави, за яких вона може наставати.

Дисциплінарна відповідальність в теорії права розглядається як різновид юридичної відповідальності і здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) порушень правил внутрішнього розпорядку; б) в порядку підлеглості; в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. До заходів дисциплінарної відповідальності відносяться: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу. Питання дисциплінарної відповідальності суддів не можна механічно розглядати в окреслених межах, їх слід розглядати в значно ширшому аспекті. Вони стосуються не тільки неналежного виконання суддею посадових обов’язків, а й порушення ним вимог щодо його статусу та присяги судді. Особливість статусу суддів має суттєвий вплив на визначення:

1) підстав виникнення дисциплінарної відповідальності суддів;

2) кола суб’єктів, які можуть ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів;

3) органів, що правомочні вирішувати питання про дисциплінарну відповідальність суддів.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів визначені Конституцією України (п. 5 ч. 4 ст. 126), а також статтею 83 коментованого Закону. Суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;