Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

кімнати на тацях; бенгалець неодмінно хотів, щоб високий гість покуштував кожної страви.

Глистер, щоб мати можливість удосталь намилуватися ясними очима місіс Осборн (її свіже личко дивовижно добре витримувало денне світло), радий був куштувати в містера Седлі що завгодно. Він поставив господареві кілька спритних запитань про Індію і тамтешніх танців­ниць, запитав Емілію, хто той гарненький хлопчик, що був з нею на виставі, поздоровив вражену жінку з сенсацією, яку викликала її поява в театрі, і спробував піддобритися до Доббіна, завівши з ним мову про останню війну і про подвиги пумпернікельців під командуванням принца-спадкоємця, теперішнього князя Пумпернікельського.

Лорд Глистер успадкував чимало родинної галантності й щиро вірив, що кожна жінка, на яку він поглядав при­хильним оком, закохувалася в нього. Він попрощався з Еммі цілком певний, що скорив її своєю дотепністю та іншими чарами, й подався до себе додому писати їй лю­бовну записку. Та місіс Осборн не зачарували, а, швидше, спантеличили його усмішки, хихотіння, напахчений ба­тистовий носовичок і лаковані чоботи на високих підборах. Вона не зрозуміла й половини його компліментів. Емілія мало знала людей і ніколи ще не зустрічала професійного дамського підлесника, тому лорд Глистер видався їй ди­ваком, а не приємним співрозмовником, і якщо вона й не захоплювалася ним, то вже напевне дивувалася з нього. Зате Джоз був у захваті від Глистера.

- Який мілорд чемний! - вигукував він.- І який люб’язний - пообіцяв прислати мені свого лікаря! Кірше, не­гайно відвезіть наші картки графові де Шлюссельбаку. Ми з майором будемо дуже раді якнайшвидше засвідчити свою пошану при дворі. Приготуйте мені мундир, Кірше… обом нам приготуйте мундири! Кожен англійський джентльмен, що подорожує по чужих країнах, повинен бути ввічливим і засвідчувати пошану чужоземним воло­дарям, а так само й представникам своєї батьківщини за кордоном!

Коли прийшов Глистерів лікар, доктор фон Глаубер, лейб-медик його величності князя, він швидко переконав Джоза, що мінеральні джерела Пумпернікеля і його особ­ливе лікування швидко повернуть бенгальцеві молодість та струнку поставу.

- Ф минулий рік,- заявив він,- до нас приїхаф гене­раль Бюльклі, англійський генераль, тва рас тофстий, єк ви, сер. Я послав його дотому цільком тонкий за три мі­сяць, і він танцюваф з баронес Глаубер ф кінець тругого!

Джоз не довго вагався: джерела, лікар, двір та люб’язний дипломат переконали його, і він запропонував своїм супутникам прожити осінь у цій чарівній місцевості. А вірний своєму слову chargé d’affaires другого дня відрекомендував Джоза й майора Вікторові Аврелію XVII; на аудієнцію до князя їх проводжав граф де Шлюссельбак, маршал двору.

Відразу після цього їх запрошено на обід до двору, а коли стало відомо про їхній намір залишитися в місті надовго, найзначніші дами негайно з’явилися до місіс Осборн з візитом. І оскільки жодна з них, хоч би яка вона була вбога, не мала титулу нижчого за баронесу, то Джозів захват годі описати. Він послав листа містерові Чатні зі свого клубу й повідомив його, що бенгальських служ­бовців у Німеччині дуже шанують, що він має намір показати своєму приятелеві, графу де Шлюссельбаку, як в Індії полюють на диких свиней, і що його найясніші друзі князь і княгиня - втілення доброти й чемності.

Еммі теж була відрекомендована найяснішій родині, а що в певні дні носити жалобу при дворі не дозволяли, то вона з’явилася туди в рожевій креповій сукні з діаманто­вою брошкою на корсажі, яку їй подарував брат, і була така гарна в тому вбранні, що князь і двір (ми вже не ка­жемо про майора, який навряд чи бачив раніше Емілію у вечірньому туалеті і присягався, що на вигляд їй не більше як двадцять п’ять років) захоплювалися нею понад усяку міру.

У тій сукні вона пройшлася в полонезі з майором Доббіном на придворному бенкеті, і в тому самому легенькому танку містер Джоз мав честь виступати з графинею фон Шлюссельбак, старою горбатою дамою, яка зате мала шіст­надцять додаткових емблем у родинному гербі і була спо­ріднена з половиною князівських дворів Німеччини.

Пумпернікель розташований серед веселої долини, якою течуть, виблискуючи на сонці, життєдайні води Пумпу, щоб десь далі злитися з Рейном,- я не маю під рукою карти й не можу точно сказати, де саме. Місцями річка така глибока, що по ній ходить паром, а місцями вона тільки й спроможна крутити млинове колесо. В самому Пумпернікелі третій попередник теперішнього володаря, його світлість великий і славетний Віктор Аврелій XIV, спорудив чудовий міст, на якому встановлено його власну статую, оточену русалками та емблемами перемоги, миру й достатку. Сам він наступив ногою на шию поваленого додолу турка: історія розповідає, що князь, коли Собеський 169 визволяв Відень, став на герць з яничаром і прохромив його наскрізь. Анітрохи не переймаючись муками повале­ного магометанина, що корчиться біля його ніг, князь лагідно всміхається і показує берлом у напрямку Aurelius Platz, 170 де він почав будувати новий палац, що мав стати дивом своєї доби, якби тільки великодушному князеві не забракло коштів докінчити будівлю. Та завершення Монплезіра (чесні німці звуть його Монблезіром) було відкла­дене через нестачу грошей, і тепер палац та його сади й парки досить занедбані і за своїми розмірами не більше як удесятеро перевищують потреби двору нинішнього воло­даря. Насаджені там сади мали змагатися з версальськими, і серед терас та гаїв ще й досі є кілька алегоричних водо­граїв, що у святкові дні вивергають, пінячись, велетенські потоки води й лякають глядачів тією непомірною повінню. Є там печера Трофонія, 171 де свинцеві тритони з допомогою якогось хитромудрого пристрою не лише пускають стру­мені води, а й видобувають зі свинцевих мушлів страхіт­ливий стогін; є купальня русалок і Ніагарський водоспад, яким навколишній люд найбільше захоплюється, коли приїздить на щорічний ярмарок під час відкриття парла­менту або на святкування, якими цей щасливий народ і досі вшановує дні народження та шлюбу своїх найясніших володарів.

Тоді з усіх міст князівства, яке простяглося майже на десять миль,- з Болкума, що лежить на західному кор­доні й загрожує Пруссії, з Грогвіца, де князь має мислив­ський будиночок і де його володіння річка Пумп відділяє від земель сусіднього князя Поцентальського, з усіх сіл і висілків, що, крім цих трьох міст, розсіяні по всьому щасливому князівстві, з маєтків і млинів, розташованих уздовж Пумпу, селянки в червоних спідницях та оксами­тових чепцях і селяни в трикутних капелюхах