Читати книгу - "Джерело"

з усього світу — новинарі й експерти один поперед одного переказували слова футуролога та обов’язково додавали власний їх аналіз — усі говорили водночас, утворюючи нерозбірливу какофонію.

З другого боку кімнати зайшов один зі старших агентів Ґарси, окинув оком юрбу, помітив командора і швидко підійшов до нього. Без жодних пояснень зняв наручники й дав Ґарсі телефон.

— Вам телефонують, командоре. Єпископ Вальдеспіно.

Ґарса подивився на прилад. З огляду на таємну втечу єпископа з палацу й дуже підозріле повідомлення в його телефоні, Ґарса аж ніяк не чекав цього вечора дзвінків від Вальдеспіно.

— Дієго слухає, — сказав він.

— Дякую, що відповідаєте, — дуже втомленим голосом сказав єпископ. — Розумію, ніч у вас була не з приємних.

— Де ви? — суворо запитав Ґарса.

— У горах. Коло базиліки в Долині Загиблих. Щойно мав зустріч із принцом Хуліаном і його величністю королем.

Ґарса геть не розумів, що король робить у Долині Загиблих, особливо в такому стані, як зараз.

— Ви ж знаєте, що король мене заарештував?

— Так. Це прикра помилка, і ми її виправили.

Ґарса подивився на свої розкуті зап’ястя.

— Його величність попросив мене зателефонувати вам і переказати свої вибачення. Я буду біля нього тут, у лікарні Ескоріалу. Боюся, його останній час уже близький.

«І твій теж!» — подумав Ґарса.

— Вам варто знати, що Суреш виявив у вашому телефоні повідомлення вельми підозрілого змісту. Гадаю, воно скоро буде оприлюднене на ConspiracyNet.com. І, напевне, по вас прийде поліція.

Вальдеспіно глибоко зітхнув.

— Так, повідомлення… Треба було мені підійти до вас тоді, коли я його зранку отримав. Будь ласка, повірте мені: воно ніяк не пов’язане ні з убивством Едмонда Кірша, ні з загибеллю двох моїх колег.

— Але з нього чітко видно, що ви…

— Мене підставили, Дієго, — перебив його єпископ. — Хтось дуже постарався зробити так, щоб я здавався причетним.

Хоча Ґарса ніколи й не уявляв, що Вальдеспіно може бути здатним на вбивство, він не розумів, хто й навіщо міг хотіти його підставити.

— А кому може бути потрібно вас підставляти?

— Цього я не знаю, — промовив єпископ: раптом його голос прозвучав дуже по-старечому і здивовано. — Та я й не певен, що це має якесь значення. Мою репутацію зруйновано. Мій найкращий друг, король, при смерті. Ця ніч уже більше нічого не може в мене забрати… — Моторошна приреченість пролунала в словах Вальдеспіно.

— Антоніо… чи з вами все гаразд?

Вальдеспіно зітхнув.

— Та ні, командоре. Втомився я. Навряд чи я переживу майбутнє слідство. А коли й так, то, здається, я світові вже й не потрібен…

Ґарса відчував, якої розпуки сповнений голос єпископа.

— Чи можу попросити вас про маленьку послугу, — додав Вальдеспіно. — Зараз я намагаюся служити двом королям: тому, який залишає престол, і тому, який на нього сходить. Принц Хуліан усю ніч намагається вийти на зв’язок зі своєю нареченою. Якщо можете сконтактувати з Амброю Відаль, майбутній король буде перед вами в неоплатному боргу.

——

На широкій площі перед гірською базилікою єпископ Вальдеспіно дивився на темну Долину Загиблих. Передранкова мла вже збиралася в порослих соснами долинах, а десь удалині ніч протнув пташиний погук.

«Гриф-монах[82]», — подумав Вальдеспіно: якийсь чорний гумор вчувся йому в цьому звуку. Пронизливе пташине ячання моторошним чином відповідало цьому моменту, і єпископ гадав, чи не хоче світ йому щось сказати в такий спосіб.

Агенти Гвардії котили крісло з украй стомленим королем у машину, щоб везти його назад у лікарню Ескоріалу.

«Я буду біля твого ліжка, любий друже, — думав єпископ. — Ну, якщо дозволиш».

Гвардійці раз у раз поглядали то у свої телефони, то на Вальдеспіно, неначе передчуваючи, що скоро їм буде віддано наказ його заарештувати.

«Та я ні в чому не винен, — подумав єпископ, у глибині душі підозрюючи, що став жертвою інтриги якогось безбожного й вправного в новітній техніці прибічника Кірша. — Атеїстів, яких дедалі більшає, ніщо так не потішить, як відвести Церкві роль негідника».

Підозра єпископа поглибилася, щойно він почув про презентацію Кірша, яка вийшла в ефір. На відміну від того відео, яке футуролог показав Вальдеспіно на Монтсерраті, ця версія закінчувалась обнадійливо.

«Кірш нас обхитрував».

Те, що тиждень тому дивилися Вальдеспіно і його колеги, було вимкнене зарано… відео закінчувалося жахливою схемою, яка показувала винищення людства.

«Катастрофічне знищення.

Давно пророкований апокаліпсис».

Хоча Вальдеспіно і вважав, що це неправда, але розумів, що безліч людей бачитиме в цьому відео невідворотну долю людства.

Протягом усієї історії лякливі й легковірні люди ставали жертвами апокаліптичних пророцтв; члени культів судного дня влаштовували масові самогубства, щоб уникнути майбутніх жахів, фундаменталісти утворювали шалені борги за кредитними картками, вважаючи, що все одно скоро кінець світу.

«Для дітей немає нічого гіршого, ніж втрата надії», — думав Вальдеспіно, згадуючи, як поєднання Божої любові і сподівання раю дарували йому велике піднесення ще в дитинстві. «Мене створив Бог, — засвоїв маленький Антоніо, — і колись я навіки перейду жити в Царство Боже».

Кірш проголосив протилежне: «Я — космічна випадковість, і скоро мене не буде».

Вальдеспіно дуже турбувала та шкода, якої презентація Кірша може завдати бідолашним душам, позбавленим такого багатства і привілеїв, як великий футуролог, — тим, хто щодня тяжко заробляє на шматок хліба для дітей, яким життєво потрібна бодай іскорка божественної надії, аби щоранку просто встати з ліжка й розпочати свій важкий день.

Навіщо Кірш показував духовенству апокаліптичну катастрофу, для Вальдеспіно залишалося загадкою. «Може, Кірш просто хотів захистити свій великий сюрприз, — подумав він. — Або трохи нас помучити».

Хай там як, а шкоди завдано.

Вальдеспіно дивився на другий бік площі, як принц Хуліан лагідно допомагає батькові заїхати в машину. Молодий принц прекрасно витримав зізнання короля.

«Давній секрет його величності».

Єпископ Вальдеспіно, звичайно, знав небезпечну правду про короля вже багато років і ревно її захищав. Сьогодні король вирішив розкрити душу єдиному синові. Обравши таке місце — гірське святилище нетерпимості, король кинув йому відкритий виклик.

Тепер, коли Вальдеспіно дивився вниз, у долину, він почувався смертельно самотнім… наче був готовий зробити крок за край і вічно падати в обійми темряви. Але він розумів, що коли б він так учинив, то банда атеїстів Кірша буде рада заявити, що Вальдеспіно зневірився перед лицем нового наукового відкриття.

«Моя віра не вмре, містере Кірш!

Вона живе поза межами твоєї науки!»

Та й якщо прогноз Кірша щодо техніки, яка поглине людство, справдиться, то в людей настає час невимовно складних етичних питань.

«І там уже віра й моральні ідеали будуть потрібні як ніколи».

Ідучи через площу до короля і