Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

канонів при похованні одноплемінників, що і фіксують археологічні дослідження. Це, в свою чергу, свідчить не тільки про етнокультурні особливості скотарського населення, а й про суттєву різницю в царині духовної культури, світосприйняття окремих племен. Звичайно, нашому розумінню непідвладні всі етапи ритуалу, з поля нашого зору випадають підготовка померлого до похорону, поховальна процесія, цикли поминання, жертвоприношення тощо. Різницю ритуалів підкреслюють характер та якість інвентаря. Так, найбільш яскравий та багатий інвентар супроводжував елітні поховання скелянського населення. Це були високоякісні вироби з кременю, які ще, можливо, не були у вжитку, багаті мідні та черепашкові намиста, мідні браслети, скроневі підвіски, знаряддя праці, скіпетри тощо. Характерно, що у таких могилах не було посуду, що показово для стогівських та дереївських племен. Водночас населення, в генезі якого певну роль відігравали землеробські традиції, найчастіше супроводжувало померлих керамікою. Це видно у нижньомихайлівців та у мігрантів животилівсько-вовчанської групи. Найменш виразними щодо супроводжуючого інвентаря були рєпінські поховання, обмежуючись, як правило, одним, зрідка двома горщиками.

За доби ранньої бронзи нівелюється етнокультурна строкатість населення, встановлюється певна ритуальна уніфікованість, що вказує на загальну духовну єдність населення в межах ямної культурної спільності. Щоправда, ямне населення, порівняно з попередниками та сусідами, з погляду обрядовості було значно раціональнішим та прагматичнішим. Незважаючи на поширення курганних споруд, у ямників відсутні святилища, складні конструкції типу кромлехів, крепід. По суті, вони продовжують традиції того енеолітичного степового населення, яке дотримувалося досить обмеженого і найменш виразного зовні та щодо інвентаря ритуалу, який фіксується у стогівців та дереївців, а особливо у рєпінських племен. Ямне населення ховало своїх небіжчиків у прямокутних ямах, перекритих колодами або кам’яними плитами. Якщо поховання впускалося в уже існуючий курган, для перекриття робилися спеціальні виступи, після чого верхня частина засипалася, а камера з померлим залишалася вільною від землі. Небіжчиків ховали у зібганому положенні на спині та на боці. Часто ямні поховання утворювали цілі могильники в курганах, впускні поховання в яких розміщувалися по колу на периферії насипу. Тіла померлих, здебільшого обличчя, кисті, стопи, фарбували в червоний колір. Дно ям укривали підстілками з очерету, кори, трави, гілок дерев, шкірами або плетеними циновками.

Для ямного населення не прикметне багатство та розмаїття поховальних дарів. Це поодинокі горщики, вироби з кременю, каменю, кістки та рогу, що мали побутовий вигляд, нерідко з ознаками тривалого використання, а іноді і зовсім спрацьовані, непридатні для подальшого вжитку або зіпсовані при виготовленні. Це один із проявів раціонального підходу ямників до поховального ритуалу, не властивий населенню доби енеоліту. Це ж стає характерним і для курганного будівництва. Насипи набувають більш соціального значення з поступовою відмовою від первісного релігійно-міфологічного змісту. Тому у ямників з’являються значні відмінності в розмірах курганних споруд. Водночас зникають такі зумовлені суто релігійним змістом споруди, як кромлехи, ровики, крепіди. Спрощується і структура земляної споруди, в якій фіксується послідовність укладання окремих шарів і шматків дерну, взятих біля підошви кургану, навколо поховального майданчика з могилою в центрі. Очевидно, найпоширенішими були споруди у вигляді зрізаного конуса, які досить швидко втрачали свої вихідні форми, опливали і перетворювалися на напівсферу ще до того, як їх перекривали нові споруди. На завершальному етапі ямної спільності поширеними стають невеликі досипки до курганів, а при переході до ранньокатакомбного обряду курганне будівництво взагалі на деякий час занепадає.

Південні сусіди ямників — населення кемі-обинської культури, навпаки, зберегли складні культові традиції, які в енеоліті були притаманні насамперед нижньомихайлівським племенам, до того ж опосередковані впливами майкопської та дольменної культур Кавказу. Це спричинилося навіть до ускладнення поховальних споруд. З’являються купольні конструкції, поширюються кромлехи, крепіди. Особливостями обряду стають добре оброблені кам’яні та дерев’яні скрині, внутрішні стіни яких іноді прикрашені різьбленим та мальованим поліхромним розписом.

Це складні композиції з хрестів,. трикутників, кіл, ялинок, комбінацій точок та клітин, які, безперечно, несли значне семантичне навантаження. На жаль, до цього часу ще не існує переконливого тлумачення зображень на стінах кемі-обинських поховань. Деякі вчені вважали розпис звичайним декором та імітацією килимів або циновок, що прикрашали житла кеміобинців. Але нині не викликає сумнівів складний семантичний зміст зображень, які відповідають певній системі поглядів, пов’язаних із поховальним ритуалом. Зокрема, існує думка, що розпис скринь відповідає календарним системам. заснованим на спостереженнях за сонцем та місяцем, а конкретніше, певним, постійно повторюваним природним циклам. Останні символізують в обряді уявлення людей про безсмертя, відродження померлих у найліпші для життя пори року. Дослідники вбачають в окремих сюжетах навіть відображення міфів, зокрема згаданого вище міфу про боротьбу Індри з Врітрою, Посилаючись на досить стилізоване зображення людини, дерева життя та змія.

Рис. 143. Поховання кемі-обинської культури біля ст. Мойсеївка (курган 5, поселення 4) у кам'яній скрині з розписом:

1 — виріб з дерева; 2 — глиняна чаша; 3 — бронзова обойма; І—УШ — плити з розписом (див. рис. 144, 2).

Рис. 144. Зразки розпису вохрою внутрішніх стін скринь кемі-обинських поховань:

1 — Рахманівка, курган 4, поховання 9; 2 — ст. Мойсеївка, курган 5, поховання 4; 3 — Великозиминово, курган 1, поховання 1 (за Л. П. Криловою, О. О. Мельником, А. В. Андросовим, В. Г. Петренко, Г. М. Тощевим).

Рис. 145. Антропоморфні стели доби ранньої бронзи:

1 — с. Підгорне, “Крестова могила”, поховання 8; 2 — Ковалівка І, курган 1, поховання 11; 3 — реконструкція жертовника поблизу с. Ближнє-Бойове (за А. О. Щецинським).

Особливе місце в культовій практиці давніх скотарів посідає кам’яна монументальна скульптура, яка є вагомим джерелом у вивченні світогляду окремих племен. Вона набула розповсюдження на степових просторах від Дону до Дунаю, де знайдено до 330 статуй, 220 з них сконцентровані в Буго-Дніпровському межиріччі[245]. Як правило, ці скульптури перекривали поховання ямної культури. З енеолітичного часу відомі поодинокі поховання, що належали представникам нижньомихайлівської та квітянської культур, з якими можна було б пов’язати використання цих виробів. Застосовувалися кам’яні статуї і у кемі-обинському поховальному ритуалі. За своїми морфологічними ознаками кам’яні статуї поділяються на кілька класів, або груп. Так, російський дослідник О. О. Формозов склав еволюційний ряд із семи груп, починаючи від оброблених плит мигдалевидних обрисів без виступу і закінчуючи стелами з позначеними обличчям, руками, поясом та зображеннями на поверхні. Д. Я. Телегін виділяє примітивні та складні стели. Перші мають вигляд схематизованих людиноподібних фігур із підтрикутттим тілом та виділеною напівкруглим виступом головою; другі представлені статуями з добре проробленими деталями тіла та зображеннями на ньому сокир,