Читати книгу - "Україна — не Росія"

і другий ступені «Зеніта-3SL» були спроектовані і виготовлені «южанами», то третій ступінь (розгінний блок ДМ-SL) спроектувала і виготовила РКК «Енергія» (Росія). З Росії поставлені також двигуни (із НВО «Енергомаш» у Химках) і система управління (з московського НВО «Автоматика приладобудування»).

Ні Україна без Росії, ні Росія без України не змогли б взяти участь в проекті «Морський старт». Це дуже красномовний приклад. З причин, які не треба пояснювати, у нас все стикується, все підходить одне до одного, у нас повне взаєморозуміння між інженерами і конструкторами. А це досягається геть не просто, коли маєш справу з представниками зовсім інших технічних шкіл. Подобається це комусь чи ні, але в космос Україна повертається поки що разом з Росією. Український дослідницький модуль у складі російського сегмента Міжнародної космічної станції — ілюстрація цього твердження.

Основою російсько-української космічної співпраці є продукція «Південмашу». Міжнародні експерти давно уже визнали: міжконтинентальній балістичній ракеті РС-20 (згідно західної класифікації SS-18), створеній ще в СРСР, немає рівних у світі. Не випадково на натовському військовому жаргоні ця ракета одержала ім’я «Сатана». Надійність «Сатани» підкріплена 159 пусками — на щастя, тільки випробувальними. Після розпаду СРСР ракети стали власністю Міністерства оборони РФ і знаходяться в нього на експлуатації. Відповідно до міжнародних договорів про скорочення стратегічних наступальних озброєнь підлягають ліквідації 308 ракет цього класу. Для перетворення їх на комерційні Росія може надати близько 150 ракет. Ці ракети сьогодні ще стоять на бойовому чергуванні, але, відповідно до міжнародних домовленостей, повинні бути знищені або використані з комерційною метою до 2007 року.

Фахівці Росії й України ще десять років тому запропонували створити на базі цих ракет космічний ракетний комплекс для виведення на кругові навколоземні і високоеліптичні орбіти комерційних, як у нас кажуть, «корисних навантажень» вагою до 2,5 тонн — в основному, супутників, що підтримують мобільний телефонний зв’язок, науково-дослідних і розвідувальних. Для втілення в життя цієї програми, що одержала назву «Дніпро», у 1997 році рішеннями урядів Росії й України була створена спеціальна російсько-українська Міжнародна компанія космічних транспортних систем «Космотрас». Вона об’єднала російські і українські підприємства — «Південне» і «Південмаш» (Дніпропетровськ), «Хартрон» (Харків), АТ «Росзагальномаш» (Москва) і АТ «АСКОНД» (Москва). Розподіл часток сторін у статутному фонді — 50% в українських підприємств і 50% — у російських. Програма стала можливою завдяки рішенню низки технічних завдань. Наприклад, є таке поняття — гарантований технічний термін зберігання ракет на складі після зливу компонентів ракетного палива. Нашим конструкторам і виробничникам вдалося збільшити цей термін в три рази.

Щоб не лякати західних клієнтів нагадуванням про «Сатану», ракету назвали «Дніпро-1». Запуск її відбувається з випробувальної шахтної пускової установки космодрому Байконур. Після кожного пуску шахту треба ремонтувати — з цим нічого не поробиш. Вперше ракета стартувала 21 квітня 1999 року і вивела на орбіту англійський супутник YoSat-12, призначений для спостереження за земною поверхнею. Другий запуск був зроблений 26 вересня 2000 року, коли на орбіту були успішно виведені п’ять супутників Саудівської Аравії, Італії і Малайзії. Ці запуски мали значення з точки зору подальшого маркетингу. Вони, по-перше, підтвердили дуже високу точність виведення космічних апаратів: відхил по висоті і похиленню орбіти склав усього 0,1 відсотка. По-друге, розвіяли тривоги тих, хто побоювався, що після переобладнання носія для польотів у космос коефіцієнт надійності «Дніпра» виявиться набагато меншим в порівнянні з відповідним коефіцієнтом «Сатани». Після цих запусків «Космотрас» перестав побоюватися за свій портфель замовлень. Існуючі технічні можливості дозволяють виконувати до 28 запусків на рік.

Із самого початку була схвалена пропозиція обрати стратегічним партнером по маркетингу на західному ринку авторитетну американську компанію. Такою компанією стала корпорація «Thiokol Propulsion». Її досвід у маркетингу, її підхід до просування ракетної техніки на ринок тим цінніший, що сама вона — лідер по виробництву твердопаливних двигунів для ракетної техніки США. Південмашівці вже мали великий досвід роботи з нею в різних конверсійних проектах. Її двигуни можуть успішно застосовуватися й у «Дніпрі». «Дніпро» — ракета трьохступенева. Але є такі комбінації пусків на високі орбіти, коли четвертим ступенем стає сама платформа, на якій стоїть корисне навантаження — супутник. На цих ступенях, вище третього, можуть використовуватися двигуни корпорації «Thiokol Propulsion».

Сьогодні прорватися на переповнений ринок запуску супутників зовсім непросто. Але суттєва перевага «Космотрасу» полягає в тому, що загальні витрати компанії нижчі порівняно з конкурентами, і, виходить, можна залучати клієнтів більш прийнятними розцінками.[104]

Товкотнеча на ринку

Більшість прогнозистів згодні з тим, що в найближчі п’ять років на світовому ринку буде відбуватися щорічне подвоєння числа запусків космічних апаратів малого розміру в рамках державних, комерційних і наукових програм. Росте число держав і великих компаній, що хочуть мати власного супутника, але занадто дорогий супутник їм все-таки не по кишені. «Космотрас» створив нішу для дрібних і середніх клієнтів, у першу чергу, для університетів, а також для країн, що розвиваються.

Рішенням президентів Росії й України від 12 лютого 2001 року статус програми «Дніпро» і в Росії, і в Україні підвищений до статусу державної (у Росії — федеральної) програми в галузі космосу і космічної співпраці між двома країнами. І зараз докладаються зусилля, щоб до програми «Дніпро» на такому ж високому рівні приєднався Казахстан. Адже пускові шахти знаходяться на казахстанській землі, у Байконурі. Одна з них експлуатується, а три чекають своєї черги. Вони завжди використовувалися для відпрацювання радянських ракетних комплексів. І зараз у встановленому порядку вирішується питання про передачу статусу відповідальності за їх експлуатацію від Казахстану до російської сторони.

24 — 28 серпня 2001 року в Києві пройшла міжнародна виставка «Космічні технології — на службу суспільству», і проект «Дніпро» був визнаний на ній найбільш ефективним серед десяти міжнародних космічних програм за участю України. За відомостями Національного космічного агентства України (НКАУ), кожна гривня і кожен карбованець, вкладені в «Космотрас», приносять три. За висновком НКАУ, коопераційні поставки між Україною і Росією в рамках космічної співпраці щороку стабільно зростають на 10 — 15 відсотків. Мабуть, сторони прийняли правильне рішення, відмовившись від створення двох повністю замкнутих циклів виробництва ракетно-космічної техніки. Світ тепер працює за іншими правилами. Національне космічне агентство України вважає перспективною співпрацю з російською компанією «Рособоронекспорт» у здійсненні спільних інвестиційних проектів. Україна планує брати участь у російському проекті по створенню глобальної навігаційної системи ГЛОНАСС. До речі, це проект виняткової технічної і технологічної складності — «безперспективні» країни за такі проекти просто ніколи не візьмуться.

Ще один український проект за участю російських колег — нова трьохступенева