Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-
Третьою великою групою проблем майбутніх поколінь, окрім ядерної зброї та глобальної зміни клімату, є глобальне вичерпання основних природних ресурсів. Це — формула біди, бо в минулому брак певних ресурсів призвів до краху низки цивілізацій, а за інші (особливо викопне паливо, мінерали та продуктивні землі) нерідко точилися війни. Дефіцит ресурсів уже підриває стабільність деяких країн і загрожує воєнними конфліктами у багатьох регіонах сучасного світу. Почнімо з ретельного розгляду одного конкретного прикладу — викопного палива, яке ми використовуємо насамперед як джерело енергії, а також як сировину для хімічного синтезу численних виробів. (Термін «викопне паливо» означає ресурси вуглеводневого палива, що утворилися дуже давно в мантії Землі: нафту, вугілля, горючі сланці та природний газ.)
Нам, людям, енергія потрібна для всіх видів діяльності, а особливо багато її ми потребуємо для транспортування та піднімання вантажів. Упродовж мільйонів років людської еволюції мускульна сила людини була єдиним джерелом енергії для транспортування та піднімання. Близько 10 тисяч років тому ми почали одомашнювати великих тварин і впрягати їх у вози, використовувати як в'ючний транспорт, а також як силу для піднімання вантажів за допомогою систем зі шківів і шестерень. Потім ми навчилися використовувати енергію вітру, щоб рухати вітрильники та вітряки, енергію води — для приведення в дію водяних коліс, за допомогою яких піднімали вантажі, мололи зерно і виготовляли тканини. Сьогодні найбільш поширеним джерелом енергії є, поза сумнівом, викопні види палива завдяки їхній начебто низькій вартості (про це ми поговоримо пізніше), високій питомій енергоємності (тобто великій кількості енергії, яка міститься у невеликій кількості палива), а також придатності до транспортування будь-куди для подальшого використання (на відміну від тваринної, вітрової та водної енергії, яку можна використовувати лише в місці її наявності). Саме тому викопні види палива були в новітній історії основними причинами війн та рушіями міжнародної політики, як це можна простежити на прикладі політики США та Великої Британії на Близькому Сході, а також Японії під час Другої світової війни.
У стародавні часи люди використовували невеликі обсяги нафти та вугілля, які виходили на поверхню Землі. Масштабне добування викопного палива розпочалося лише у XVIII столітті й було пов'язане з промисловою революцією. Тенденції до використання тих чи інших видів викопного палива з певних джерел із плином часу поступово змінювалося. Першими почали застосовувати найбільш доступні види, бо вони виходили на поверхню або залягали близько до неї, тому їх видобуток обходився порівняно дешево й завдавав незначної шкоди довкіллю. Коли ці перші запаси виснажилися, люди перейшли до джерел менш доступних, які залягали глибше під землею: їх видобуток обходився дорожче або ж завдавав більшої шкоди. Отже, першим викопним паливом, яке почали використовувати у промислових масштабах, стало вугілля з неглибоких шахт; його застосовували в парових двигунах для перекачування води, потім — для приведення у рух обертальних коліс і (насамкінець, у XIX столітті) пароплавів та паровозів. На зміну вугіллю в промисловості прийшли нафта, горючі сланці та природний газ. Так, вперше нафту почали видобувати з-під землі за допомогою неглибокої свердловини, яку пробурили в Пенсильванії 1859 року; надалі почали з'являтися значно глибші свердловини.
Нині точаться дебати: чи не досягли ми, бува, «нафтового піку», тобто чи не спожили так багато наявних у Землі доступних запасів нафти, що її видобуток невдовзі почне падати? Але чомусь не чути обговорення того факту, що найдешевші, найдоступніші та пов'язані з найменшою шкодою джерела нафти вже вичерпані. Сполучені Штати більше не зможуть споживати нафту, яка залягає близько до поверхні, використовуючи для цього неглибокі свердловини в Пенсильванії. Натомість тепер доводиться бурити значно глибші свердловини (милю або більше завглибшки), до того ж не лише на суходолі, а й у дні океану, і не тільки на мілині, а й у глибоких водах, і не в самій лише Пенсильванії, цьому промисловому серці Сполучених Штатів, а й у далеких краях — у тропічних лісах Нової Гвінеї та в Арктиці. Видобуток нафти з глибоких резервуарів обходиться значно дорожче, ніж із неглибоких покладів у Пенсильванії. При цьому зростає ймовірність розливу нафти, усунення наслідків якого обходиться дуже дорого. В міру того, як вартість видобування нафти зростає, стають дедалі вигіднішими альтернативні, але більш шкідливі джерела викопного палива, як-от горючі сланці та вугілля, а також невикопні джерела енергії, такі як вітер і сонце. Однак нинішні ціни на нафту і досі дають змогу великим нафтовидобувним компаніям зберігати свою високу прибутковість.
Я вище писав про «начебто» низьку собівартість нафти. А тепер зупинімося й поміркуймо про фактичну вартість нафти (або вугілля). Припустімо, що нафта продається по 60 доларів за барель. Якщо видобуток і транспортування нафти обходиться компанії у 20 доларів за барель і якщо їй більше ні за що не треба платити, то продаж нафти по 60 доларів за барель означає, що ця компанія отримує великі прибутки.
Але викопне паливо завдає багато шкоди. Якщо вартість цієї шкоди також перекласти на нафтовидобувну компанію, то собівартість нафти зросте. Шкода від спалювання викопних видів палива включає в себе забруднення повітря, яке нині є серйозною проблемою у Сполучених Штатах, Європі й надзвичайно серйозною — в Індії та Китаї. Забруднення повітря призводить до мільйонів смертей і великих щорічних витрат на медицину. Інші види шкоди, завданої викопним паливом, сприяють зміні клімату, яка обертається для нас зменшенням сільськогосподарського виробництва, збільшенням кількості повеней і посух, підняттям рівня моря і змушує витрачати гроші на греблі для захисту від високої морської води.
Наведу приклад, що допоможе зрозуміти ті непрямі складові собівартості викопного палива, які його виробники наразі не беруть до уваги. Уявімо, що ви маєте фабрику, яка випускає іграшки під назвою «Щаслива лялька». Припустімо, що виробництво тонни таких ляльок обходиться вам у 20 доларів, тоді як ляльки інших виробників мають собівартість 30 доларів за тонну, і ви продаєте їх за ціною 60 доларів за тонну. Ця маржа прибутку (60 доларів — 20 доларів) робить ваше виробництво дуже рентабельним і дає змогу успішно протистояти конкурентам — іншим виробникам ляльок.
На жаль, ваша технологія виробництва «Щасливої ляльки» генерує як побічний продукт велику кількість чорного мулу, тоді як вашим конкурентам вдалося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу», після закриття браузера.