Читати книгу - "Темна матерія"

Звичайно, я тобі вірю.

— Чарлі?

Мій син киває, але його погляд блукає десь дуже далеко. Він байдуже спостерігає за метушливими покупцями, і мені цікаво, чи багато він почув із того, що я розповідав.

Як взагалі можна слухати таку маячню?

Даніела витирає очі й каже:

— Я просто хочу впевнитися, що правильно зрозуміла все, що ти розповідав. Отже, тієї ночі, коли ти пішов на вечірку Раяна Голдера, цей другий Джейсон украв твоє життя? Він запхав тебе в той ящик і закинув у свій світ, щоб самому жити в цьому? Зі мною?

— Саме про це я тобі й кажу.

— Значить, цей чоловік, з яким я жила, — чужий?

— Не зовсім. Я думаю, що він і я були однією особою п’ятнадцять років тому.

— А що сталося п’ятнадцять років тому?

— Ти сказала мені, що вагітна Чарлі. Мультивсесвіт існує, бо кожен вибір, який ми робимо, утворює розвилку на шляху, яка веде в паралельний світ. Та ніч, коли ти сказала мені про вагітність, закінчилася не тільки так, як ми з тобою пам’ятаємо. Вона розділилася на безліч варіантів. В одному світі, в якому ми з тобою живемо, ти і я вирішили жити разом. Ми побралися. У нас народився Чарлі. Ми зажили в нашому будинку. В іншому — вирішив, що не готовий ставати батьком, це не мій шлях. Я боявся, що втрачу роботу, не задовольню своїх амбіцій.

Отож, існує варіант нашого життя, де в нас не було дитини. Чарлі. Ти захопилася своїм мистецтвом. Я захопився своєю наукою. І зрештою, наші шляхи розійшлися. Той чоловік, та моя версія, з якою ти жила впродовж останнього місяця, — саме він і побудував цей ящик.

— Тобто, велику версію тієї штуки, над якою ти працював, коли ми вперше зустрілися — куб?

— Точно. І якоїсь миті він зрозумів, від чого відмовився, зробивши роботу метою свого життя. Він пошкодував про свій вибір, який зробив п’ятнадцять років тому. Але в кубі не можна мандрувати в минуле чи в майбутнє. Він лише з’єднує всі можливі світи в одну мить, у даний час. Тому він шукав те, що йому треба, поки не знайшов мій світ. І помінявся зі мною життям.

На обличчі Даніели потрясіння й огида.

Вона підводиться з лавки й швидко йде до вбиральні.

Чарлі кидається за нею, але я кладу руку йому на плече й кажу:

— Дай їй кілька хвилин.

— Я знав, що щось було не так.

— Про що ти? — питаю.

— У тебе — ну, не в тебе, в нього — в нього була якась інша, ну, щось таке, як енергія, чи що. Ми більше розмовляли, особливо за вечерею. Він був просто, я не знаю...

— Який?

— Інший.

Багато про що мені хочеться спитати у сина, питання так і спалахують в голові.

Чи був він веселіший?

Чи був він кращим батьком?

Кращим чоловіком?

Чи було їхнє життя цікавішим із цим самозванцем?

Та боюсь, що відповіді на ці питання можуть мене знищити.

Даніела повертається.

Дуже бліда.

Коли вона знову всідається, я питаю:

— У тебе все гаразд?

— У мене є до тебе питання.

— Яке?

— Сьогодні вранці, коли ти зробив так, щоб тебе арештували, — це було для того, щоб я прийшла до тебе?

— Так.

— Навіщо? Чом би просто не прийти додому після... Господи, я навіть не знаю, як його називати.

— Джейсон-2.

— Після того, як Джейсон-2 пішов?

— А ось тут починається справжнє божевілля.

— А досі, то було ще не божевілля? — запитує Чарлі.

— Я був не єдиний... — це навіть звучить, як маячня.

Але я мушу їм розповісти.

— Що? — питає Даніела.

— Я був не єдиною версією мене, яка повернулася в цей світ.

— Що це означає?

— Інші Джейсони теж повернулися.

— Які інші Джейсони?

— Мої версії, які втекли за допомогою куба в тій лабораторії, але вибрали різні шляхи в мультивсесвіті.

— І скільки їх? — питає Чарлі.

— Не знаю. Мабуть, багато.

Я розповів про те, що сталося в магазині спорттоварів, а також у чаті. Розповів про того Джейсона, який вистежив мене в готелі, і про того, який напав на мене з ножем.

Сум’яття моєї родини перетворюється на відвертий страх.