Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

визнати, що відбуті особою шість місяців позбавлення волі відповідають вісімнадцяти місяцям виправних робіт (підпункт “в” пункту 1 частини 1 статті 72 КК України) і постановити про подальше відбуття особою шести місяців виправних робіт.

Очевидно, що запропонований підхід до розуміння кримінально-правових наслідків зворотної дії кримінального закону, що пом’якшує кримінальну відповідальність базується на застосуванні принципу аналогії в кримінальному законодавстві. Як відомо, відносини, що безпосередньо регулюються статтею 72 КК України, – це відносини, що складаються при призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, а коефіцієнти перерахунку одного покарання в інше, що встановлені цією статтею, застосовуються у названих випадках для перерахунку менш суворого покарання в більш суворе. При цьому названі правила є найбільш близькими за змістом до ситуації перерахунку одного покарання в інше у випадку зворотної дії кримінального закону в часі, яка на сьогодні не є предметом законодавчого регулювання. Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 3 КК України “застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється”. Уявляється, що дане правило не слід абсолютизувати: положення частини 4 статті 3 КК України в системі з частиною 3 цієї ж статті має тлумачитися обмежувально, тобто лише як заборона визначення за аналогією злочинності діяння (заборона аналогії в Особливій частині кримінального закону). Що ж до застосування її в Загальній частині КК України, то, на мій погляд, для цього немає жодних перешкод, якщо аналогія кримінального закону застосовується на користь особи, яка вчинила злочин.

Нині чинний КК України зумовлює застосування аналогії і при визначенні кримінально-правових наслідків зворотної дії закону, що пом’якшує інші крім покарання заходи кримінальної відповідальності, а саме закону, що скорочує випробувальний строк, який встановлюється при звільненні від покарання з випробуванням, чи строк судимості. Уявляється, що кримінально-правовим наслідком зворотної дії такого закону буде саме скорочення випробувального строку чи строку судимості. Що ж до меж їх скорочення, то вони мають визначатися аналогічно тому, як визначаються межі зменшення розміру покарання, що перевищує максимальний розмір санкції нового закону. Тобто, при збереженні у КК України нині чинного положення про зменшення покарання до максимуму санкції нового закону, точно так же має знижуватися до максимального розміру, передбаченого новим законом і визначений особі випробувальний строк, який перевищує максимум, встановлений новим законом. Якщо ж законодавець сприйме запропонований вище підхід до пом’якшення призначеного особі покарання в межах санкції нового закону, то аналогічно й випробувальний строк, що перевищує максимум нового закону, має визначатися судом в нових межах.

Що ж до скорочення строку судимості, то оскільки він не має верхньої і нижньої межі, у будь-якому разі при його скороченні строк судимості особи, визначений на підставі закону, що втратив чинність, має визначатися на підставі нового закону. Такий підхід підтвердив і законодавець у пункті 11 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень КК України, відповідно до якого строки судимості осіб, які вчинили злочин під час чинності КК України 1960 року, мають визначатися на підставі положень КК України 2001 року у випадках, коли новим кодексом ці строки зменшено. Тобто, законодавець визначив, що кримінально-правовим наслідком законодавчого скорочення строку судимості є скорочення строку судимості осіб, які вчинили злочини до набуття новим законом чинності.

Отже, кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність, будучи принципово єдиними, разом з тим різняться в залежності від того, який саме захід кримінальної відповідальності пом’якшено.

Примечания
1

Симорот З. Стабільність радянського законодавства // Радянське право. – 1982. – № 2. – С. 13.

(обратно) 2

Там само. С. 13.

(обратно) 3

Монтень М. Опыты. Избранные произведения в 3-х томах. Т. І. / Пер. с франц. – М.: Голос, 1992. С. 129-131, 291.

(обратно) 4

Цвик М.В. Советский закон: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Харьков: Харьков. юрид. ин-т, 1952. С. 12.

(обратно) 5

Кистяковскій А.θ. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права с подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнага законодательства. – К.: Изданіе Книгопродавца-Издателя Ф.А. Іогансона, 1891. С. 178. Тут і далі у цій роботі переклад українською мовою цитат із джерел, опублікованих іншими мовами, здійснено автором.

(обратно) 6

Гельвеций К.А. О человеке // Гельвеций К.А. Сочинения. В 2-х томах. Т. 2. / Сост. и общ. ред. Х.Н. Момджяна. – М.: Мысль, 1974. С. 522.

(обратно) 7

Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. С. 253-254. Очевидно, що ця думка Гегеля має загальне значення, а тому може бути застосована і щодо кримінального права, хоч воно й є галуззю не приватного, а публічного права.

(обратно) 8

Тут і далі у цій роботі під “КК України 1960 року” мається на увазі Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою Української РСР 28 грудня 1960 року. Його положення, якщо інше спеціально не зазначено, цитуються за виданням: Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: Офіційне видання станом на 20 липня 2000 р. – Ужгород: ІВА, 2000. – 536 с.

(обратно) 9

Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3.

(обратно) 10

Далі цій в роботі Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року буде називатися “КК України” або “КК України 2001 року”. Він цитується за виданням: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

(обратно) 11

Наумов А. Два года действия Уголовного кодекса РФ: достижения и просчеты // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 30.

(обратно) 12

Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

(обратно) 13

Див.: Иванов В.Д. Уголовное законодательство Российской Федерации. Том 1. Часть Общая. – Ростов-на-Дону: Личный интерес, 1996. С. 18. Розвиваючи далі думку В.Д. Іванова, додам, що з моменту вчинення злочину до початку відбування покарання за нього проходить також певний проміжок часу, впродовж якого: злочин залишається не відомим правоохоронним органам; відбувається судовий розгляд справи; вирок набуває законної сили. У ці проміжки часу, як і в процесі відбування покарання, кримінальний закон також може зазнати змін.

(обратно) 14

Загальна декларація прав людини: прийнята і проголошена резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1996. С. 7.

(обратно) 15

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Прийнятий резолюцією 2200А (XXІ) Генеральної асамблеї ООН 16 грудня