Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

І не просто існувати, а постійно боротися поміж собою.

Сонька відкинулась на спинку крісла.

— Ну, — мовила дещо розчаровано, — в філософському сенсі ці сутності давно вже відомі. Янь та інь. Чорне та біле. Добро і зло.

— Але ж тут не філософія! Тут — суцільна тобі фізика, яку можна руками помацати.

— Ну, чим більше подрібнена матеріальність фізики, тим більше в ній метафізичності філософії, — дещо незрозуміло для капітана кинула Такаманохара.

Але чомусь це дуже нагадало йому збільшення духу за подрібнення плоті. Він аж затупцював на місці. Прислухався до тиші, що зненацька настала на борту „Софії”, і сторожко сказав:

— Хитромудро. Але набагато цікавіше інше питання: чого більше в двійниках нашого апарату, а чого — в копіях трикутників? Чого, врешті решт, в мені зараз більше? Яня?… Чи іня?

Помовчали. Синтезатор Норильцєва замовк остаточно.

— Слухай, Сонько, а ти не знаєш, що це Зоребор видзеленькує? Аж муляє воно мені. В сенсі — незнання моє.

— Що? — відразу не зрозуміла дівчина, думаючи про щось своє. — А-а-а… Гарна музика. Звідки — не знаю. А ти в нього сам запитай, — і втупилась поглядом у щось за спиною Кременчука.

Богдан рвучко обернувся і просто обличчям до обличчя зіштовхнувся з Ігорем. Аж сахнувся назад перелякано.

— Це, капітане, з сорокової симфонії Моцарта. Мольто алегро. Класика, якщо ти розумієш, про що я.

Біля ніг хлопця тулився трохи схудлий Нкса. І не ця демонстративна прихильність трипільця до істоти, яка перенесла майже те саме, що й капітан, не ледь помітне презирство, що точилося крізь голос Зоребора, а зневажливе тикання до старшого за віком та званням обурило Кременчука.

— Ти бач, — викривив він рота, — та ми не лише залізяками вимахувати вміємо, не лише в школі п‘ятірки отримуємо, ми ще й музикуємо потроху. Повнісінький тобі набір мамчиного синочка.

— Якщо я свого часу закінчив музичну школу, — розпочав і собі заводитись Норильцєв, — то це не значить, що…

— Дійсно цікаво, — зненацька почувся за спиною Богдана голос Такаманохари і враз стало зрозумілим, що вона зовсім не дослухається до їхньої з Зоребором суперечки, — а й дійсно цікаво… Коли двійники „Софії” воювали двійників трикутників, коли я сама бігала за двійником кутастого, хто з нас був Бене, а хто Гене Гессерит? В чистому вигляді.

Капітан рвучко розвернувся на місці і раптом вкляк з напівроззявленим ротом. Очі його миттєво набули вкрай розлюченого вигляду.

— Ти чого? — навіть перелякалась Сонька.

— Бене чи Гене, кажеш? — прорипів той у відповідь. — Про їхній чистий вигляд ти он у них запитай.

І судомними рухами декілька разів тицьнув скоцюбленими пальцями в щось за спиною Такаманохари. Норильцєв повільно кам‘янів біля плеча Кременчука. Нкса обома руками ухопився за поперек Зоребора. Сонька розпочала повільно повертатись до того, що знаходилось іззаду і що так перелякало її хлопців. Іззаду знаходився екран, а на ньому…

— Щ-щоб тебе! — вигукнула Сонька, кидаючись до сенсорів керування.

А капітан вже втискувався у своє крісло і Нкса вже клацав замками ременів безпеки, і Норильцєв, дзиґою крутнувшись на місці, зникав за порогом рубки. Богдан знав, куди він побіг і це миттєво заспокоювало його, бо екіпаж „Софії” на млі ока знову ставав єдиним злагодженим організмом, усі частини котрого без усіляких надприродних здібностей чудово розуміли одна одну. От лише екран в зброярні ще не повністю під‘єднали. Не встигли, матері твоїй ковінька!

— За моєю командою, Ігоре, лише за моєю командою! — ще встиг крикнути капітан услід хлопцеві перед тим, як сам ледь не вивалився з крісла від несподіваного віражу, що його заклала Такаманохара.

Трійко чорних трикутників зловісними тінями майнули відразу по усіх дисплеях „Софії”, а два синявих світлових стовпи зіткнулись позаду корабля, збурюючи чорну порожнечу сліпучим клуб‘ям безгучного вибуху.

— Ціль, Ігорю! — загорлав Кременчук і помаранчеві згустки вогню задріботіли по обшивці четвертого трикутного апарата, огортаючи його каламутним полум‘ям.

Але збоку вже вистрибував п‘ятий і синяве проміння знову перетинало курс „Софії”, змушуючи Соньку кидати її праворуч, просто на чорну масу ще одного нападника, що випірнув просто невідь звідки.

Загалом, трикутників було не менше, ніж півтори десятка, і усі вони злагоджено обсідали сріблястий диск земного апарату. Навіть дивно було, як це вони не знищили його у перші ж хвилини раптової атаки. Чи то реакція екіпажу посприяла цьому, чи то майстерність Такаманохари, чи то злагодженість дій бойового розрахунку Кременчука й Норильцєва, чи то щось інше, зовсім вже не зрозуміле. І саме це нерозуміня виповнювало Богдана якоюсь липкою моторошшю.

Похмурі трикутники крутилися навколо світлого диска, наче нічні метелики навколо ліхтарика. Сині світлові стовпи й цівки помаранчевих крапель пролітали повз одне одного, іноді перетинались і вибухали та й розліталися швидко гаснучими клаптями. Розплескане світило на екранах апарату то пролітало мимо, неначе велетенська копія корабля, то ставала дибки, миттєво нагадуючи тим самим м‘яча-диню з американського футболу.

Два трикутники були пошкоджені влучними пострілами „Софії”, а вона й досі не отримала жодної подряпини. Безладне, на перший погляд, пересування нападників змушувало землян потроху рухатись навскіс площині екліптики, подалі від центральної зірки цієї системи. Що було б непоганим, якби не ставало, нарешті, зрозумілим, що їх просто змушують пересуватись в бік якоїсь, аж занадто лискучої, планети, що цупким сніжком вмерзла у простір за половину астрономічної одиниці від міста сутички.

— Ти зрозуміла, Сонько? — прокричав капітан, намагаючись упіймати в приціл екрану особливо нахабний трикутник, що постійно намагався перетнути курс „Софії”.

— Та зрозуміла! — відгукнулась та, виконуючи справжню фугу на сенсорах пульту. Ото б заграла, якби замість нього їй підсунути синтезатор Норильцєва! — Давно зрозуміла, що наноепідемія ваша клята й сюди дісталась.

— Ти гадаєш? — засумнівався Богдан, здригаючись від рвучкого маневру „Софії”, що ледь не вдарилась своїм сріблястим корпусом об інший корпус кольору вже чорного. — А де ж тоді наші двійники? А не кутасті.

Сонька закрутистою спіраллю вийшла з зони обстрілу іншого трикутника.

— Не знаю, — відповіла. — Тут вже й