Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Нічого не відповідає, пропадає. А в мені азарт. Кров вирує. Через збудження соски твердіють, між ніг важчає… Схрещую ноги та з силою стискаю.

"Ти в кабінеті?"

Біля повідомлення швидко з'являються дві галочки. А ось відповідь – трохи із затримкою, але це все одно "Так", що викликає в мене посмішку. 

Закушую губу, під власне прискорене дихання питаю:

"Один?"

Хвилюю тебе, так? Думаєш, щось вигадала? Не дарма, чоловік мій коханий. Не дарма…

"Один"

Продовжуючи посміхатися, перевертаюсь на спину. Піднімаю телефон над тілом, витягнувши руку, вмикаю фронталку. Намагаюся прийняти спокусливу позу. Ну і так, щоб було видно – я без одягу.

Вигинаюсь і кладу долоню на живіт під пупком. Роблю знімок та відправляю.

Фото летить Айдару. У моїх вухах та між ніг однаково пульсує. Я – не він. Уявлення не маю, як відреагує. Але зовсім не проти дізнатися, що хоче мене десь там не менше, ніж ранком у нашому ліжку.

Він не друкує і не виходить із мережі. Підозрюю, це означає, що з чату теж.

Знову піднімаю руку. Роблю ще один знімок. Намагаюся бути відвертішою.

Відправляю, він одразу ж загоряється значками про прочитання.

Від думок, що Айдар мене роздивляється, хочеться якнайшвидше доторкнутися до себе там. Це дуже збуджує. Дуже-дуже. Даю йому не більше як тридцять секунд. Відволічеться – я зроблю все сама. Але не доводиться.

З непідробно радісним "вжу-у-ухом" діалогову стрічку догори рухає нове повідомлення. Я читаю його та розпливаюся у посмішці.

"По відео набери"

"Навіщо?"

"Покажеш себе. І попестиш"