Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

32.1

У такому режимі минає кілька днів. Ми працюємо, їмо, спимо і знову працюємо. Завдяки такому ледь стерпному графіку нам вдається сяк-так залатати фінансові дірки в бізнесі.                                   

У процесі ми спустошуємо мій особистий рахунок. І точно так само чинимо з грошима Андрія. Але навіть цього недостатньо для того, щоб вирулити без втрат. Тому я пропоную Дороніну варіант:

— Давай звернемося до Савіна.                                                                                                  

Друг від моїх слів морщиться. Олега він недолюблює, як і більшість наших спільних знайомих. Але останній і не прагне налагоджувати контакти з ким-небудь. У Савіна дуже вузьке коло близьких людей. Всіх же інших він тримає на відстані гарматного пострілу. Та й спосіб його життя не сприяє налагодженню зв'язків. Вони з Женею вже давно живуть у лісі, практично не покидаючи свого притулку.

— А Савін візьме і просто так дасть нам грошей у борг? — запитує Доронін, не зводячи з мене очей.

— Дасть, якщо я попрошу, — відповідаю незворушно.

— З чого б це? — Андрій усміхається.                                                                                       

Але я бачу, що саме він хоче приховати за цією усмішкою. Ревнощі.

— Я просто попрошу, якщо ти не проти, — ухиляюся від прямої відповіді.                                 

Друг знає, що я зробив їм послугу, але не в курсі, яку саме. Напевно, тому й злиться. А я розповідати не хочу, ця справа стосується тільки Олега і Жені. Але, можливо, причиною емоцій Дороніна стає розуміння того, що Олега не приваблюють жінки. І що в нас із Женею, його коханцем, один типаж зовнішності. 

— Це в них ти ховався всі три місяці? — запитує Андрій. 

— Так, — відповідаю, не замислюючись.                                                                         

— Друзі, отже, — усмішка сповзає з обличчя друга, і він хмурнішає. — Ну що ж, проси, — дає добро. 

Я киваю і беру в руки гаджет. Говорити телефоном Савін не любить, тому я набираю йому повідомлення з проханням дати досить значну суму. У подробиці не вдаюся, суть проблеми йому відома. І зовсім скоро отримую ствердну відповідь і питання, куди переказати кошти. А вже менше ніж за годину на рахунок нашої компанії падає така необхідна нам сума.                                

Бачу реакцію Андрія. Він кипить, але вигляду намагається не подавати. Однак я надто добре його знаю, щоб не помітити подібного. Що ж, позлися, Доронін, тобі корисно.                                      

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍