Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

характер становить сутнісну властивість юридичної діяльності щодо здійснення функцій держави і дозволяє їй слугувати потужним засобом перетворення суспільних відносин.

Оскільки будь-яка соціальна діяльність має зовнішній вираз, тобто форму, то відповідно будь-якій юридично значущій діяльності притаманна правова форма. Вона виражає зміст юридичної діяльності та є правовою конструкцією нормативного впорядкування певного виду юридичної діяльності. Державні органи здійснюють свою діяльність також у певних формах, серед яких пріоритетне місце посідають правові форми — юридичні засоби здійснення державних функцій. Саме в них відображаються зв’язок держави і права, обов’язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону.

Правова форма діяльності органів держави — це визначений законодавством (юридично оформлений) порядок здійснення ними юридично значущих дій та операцій, спрямованих на здійснення функцій держави.

На відміну від фактичної діяльності правові форми діяльності державних органів мають такі чітко виражені ознаки:

1. Система юридично значущих дій, спрямованих на реалізацію функцій держави, здійснюється органами держави, посадовими особами та іншими уповноваженими на те державою суб’єктами. Вихідне і заключне призначення цих дій полягає в здійсненні впливу держави на суспільні відносини шляхом утворення або санкціонування нормативних приписів та забезпечення їх реалізації.

2. Здійснення юридично значущих дій відбувається за допомогою таких юридичних засобів, як розроблення і прийняття нормативно-правових актів, видання актів тлумачення норм права, прийняття в порядку застосування норм права індивідуально-правових актів тощо. Правові форми здійснення функцій держави входять до механізму правового регулювання.

3. Результати застосування окремих правових форм закріплюються у визначених законом юридичних актах (закон, міжнародний договір, рішення суду тощо).

4. Порядок здійснення юридично значущих дій, як правило, регулюється процесуальними нормами. Він може бути регламентований детально (наприклад, регулювання процедури діяльності судових органів процесуальними кодексами) або ж фрагментарно (регламентація процедури діяльності окремих органів держави, посадових осіб при вирішенні ними юридичних питань).

Різноманіття правових форм діяльності органів держави можна класифікувати. Згідно з першим підходом традиційно критерієм їх поділу є однорідна за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави щодо здійснення її функцій. Відповідно правові форми діяльності державних органів поділяються на установчу, правотворчу, правозастосовну, контрольно-наглядову та правосуддя.

Установча діяльність — це правова форма діяльності щодо створення і припинення функціонування шляхом реорганізації або ліквідації всіх органів і структур державної влади, об’єднань громадян, суб’єктів підприємницької діяльності, а також їх кадрового забезпечення, тобто організації проведення виборів або призначень і затвердження відповідних установчих результатів. Спонукальними обставинами установчої діяльності зазвичай є відповідні юридичні факти (наприклад, закінчення строку повноважень органів держави або строку призначення посадової особи). Кінцевим юридичним результатом установчої діяльності є орган держави, посадова особа, інший суб’єкт, який виник. Наслідок може бути виражений також у факті реорганізації або ліквідації певного суб’єкта права. Установча діяльність надзвичайно різноманітна за своїм конкретним змістом, наприклад, діяльність по виборах президента, депутатів парламенту та органів місцевого самоврядування, діяльність по призначенню посадових осіб тощо.

Правотворча діяльність — це правова форма діяльності з розроблення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, звичаям; прийняття, офіційного оприлюднення та набрання чинності нормативно-правових актів. Спонукальними обставинами правотворчої діяльності безпосередньо виступають об’єктивна потреба в правовій регламентації відповідних суспільних відносин (юридичний мотив), а також вияв права правотворчої ініціативи. Кінцевим юридичним результатом правотворчої діяльності є відповідний нормативно-правовий припис, оформлений в нормативно-правовому акті-документі. При цьому він може бути або новелою, або зміненим приписом.

Правозастосовна діяльність — це правова форма діяльності з розгляду та вирішення індивідуальних юридичних справ, яка полягає в наділенні одних суб’єктів правами, покладанні на інших суб’єктів юридичних обов’язків, офіційному визнанні юридичних фактів, укладенні угод, розгляді юридичних питань про наслідки правових спорів і правопорушень та притягнення винних до юридичної відповідальності органами та посадовими особами позасудової юрисдикції. Спонукальними обставинами правозастосовної діяльності виступають юридичні факти, які пов’язані з реалізацією інтересів різних суб’єктів права і потребують свого офіційного визнання (наприклад, призначення пенсії, призов на військову службу, притягнення до дисциплінарної відповідальності). Кінцевими юридичними результатами є відповідні правозастосовні акти різного призначення, що містять приписи індивідуального характеру.

Правосуддя — це правова форма діяльності державних органів і посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивільного та кримінального судочинства. Залежно від різновиду судочинства

індивідуалізуються спонукальні обставини і безпосередні юридичні результати цієї правової форми діяльності. Так, спонукальною обставиною конституційного судочинства є необхідність вирішення питання про відповідність (конституційність) законів та інших нормативно-правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України. Кінцевими юридичними результатами конституційного судочинства є інтерпретаційний акт та рішення про конституційність або неконституційність законів та інших нормативних актів. В останньому разі нормативно-правовий акт втрачає чинність.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольними суб’єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами. Спонукальними обставинами контрольно-наглядової діяльності є: потреба у створенні найбільш сприятливих умов для реалізації правових приписів у поведінці, діяльності різних суб’єктів суспільних відносин; забезпечення ефективності правового регулювання; відновлення режиму законності, правопорядку та державної дисципліни у разі їх порушення. Своєрідність контрольно-наглядової діяльності полягає в тому, що вона пронизує установчу діяльність, правотворчість, правозастосування та правосуддя своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню цих правових форм на належному організаційному рівні.

Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності виступає контрольно-правовий акт, специфічність якого визначається правовим статусом контролюючого і підконтрольного суб’єктів. Він може містити рішення констатуючого порядку, коли внаслідок перевірки встановлюються лише позитивні моменти реалізації правових приписів, або містить правоохоронні приписи з усунення виявлених правопорушень. З огляду на це контрольно-наглядова діяльність поєднує позитивний (регулятивний) і негативний (правоохоронний) контроль.

Крім того, іноді виділяють окремо правоохоронну діяльність, предметом якої є юридичні питання, пов’язані з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених у нормах права суспільних відносин від будь-яких посягань, відновлення правового стану в разі спричинення шкоди суб’єктам права, інтересам суспільства, правопорядку. Також виділяють інтерпретаційно-правову діяльність уповноважених на те державою суб’єктів права з офіційного тлумачення чинних норм права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційного акта.

Послідовність розташування окремих видів правових форм діяльності органів держави виправдана самою логікою правової системи. Суб’єкти, засновані в результаті установчої діяльності, виступають як безпосередні генератори юридичного впливу. Реальний юридичний вплив припускає налагоджене функціонування правозастосування і правосуддя, які здійснюються на основі нормативно-правових приписів, встановлених у результаті правотворчості. Режим виконання і додержання правових приписів забезпечується контролем.

В юридичній літературі немає єдності поглядів щодо